… Ще навіть не сутеніло, коли в двері квартири подружжя пенсіонерів на вул. Джамбула в Ужгороді хтось настирливо подзвонив. Підійшовши ближче, 59-річна господиня почула, як чоловічий голос спитав: «Віка вдома?» Не підозрюючи нічого лихого, та ще й вважаючи не-коректним розмовляти через двері, жінка вирішила відчинити.
Те, що вона зробила страшну помилку, зрозуміла за мить, коли побачила на порозі двох молодиків з насунутими глибоко на очі кашкетами та піднятими догори комірцями курток. Між тим незнайомці, не даючи пенсіонерці прийти до себе, заштовхали її всередину приміщення і відразу перейшли до «справи»:
– Де гроші, коштовності? Кажи швидко, а не то…
Саме в цей момент, стривожений, вочевидь, підозрілими звуками, до кімнати зазирнув чоловік. Через секунду нещасний вже лежав на підлозі, намагаючись будь-що ухопити хоча б ковток повітря: його горло міцно стискували руки одного з нападників. Інший, наче за командою, почав душити жінку… За мить до того, як свідомість мала її покинути, лещата розтиснулися і грізний голос запитав:
– Ну що, зрозуміла, що з тобою і твоїм благовірним може бути? Кажіть, де гроші, бо наступного разу вже не буде…
Ледве віддихавшись, жінка гірко заплакала:
– Повірте, немає у нас золота чи готівки, гроші на пенсійних картках тримаємо… Та і там усього кількасот гривень…
– Давайте сюди картки! Коди до них запишіть. І дивіться, щоб випадково не помилилися, – криво усміхнувся один із нападників. – Тоді точно вам обом капець, – красномовно чиркнув себе долонею по шиї.
Коли пластикові картки та коди до них опинилися в кишені зловмисників, вони почали нишпорити кімнатами. Врешті, за-бравши мобільний телефон і знайшовши 2 тисячі гривень, відкладені пенсіонерами на «чорний» день, молодики попрямували до виходу. На порозі попередили, щоб у міліцію не зверталися: вона, мовляв, їм все одно не допоможе, а от проблем у подружжя додасться неодмінно…
Та все ж пенсіонери, вичекавши якийсь час, вирішили таки подзвонити на «102». Вже через кілька хвилин після дзвінка в чергову частину міліції інформація про розбійницький напад на вул. Джамбула лягла на стіл начальникові Ужгородського міськвідділу УМВС Іванові Цьоку. Для розшуку та затримання бандитів полковник міліції вирішив сформувати потужну слідчо-оперативну групу, до якої увійшли найдосвідченіші правоохоронці. Не розкриваючи секретів т.зв. «оперативної кухні», скажу лише, що вже через добу одного з нападників оперативники затримали на квартирі його коханки в обласному центрі.
Як виявилося, 26-річний ужгородець, незважаючи на свій молодий вік, уже мав за плечима кілька судимостей за крадіж-ки, неодноразово, як кажуть на жаргоні, «топтав зону». До пари йому був і спільник – 30-річний неодноразово судимий житель с. Сторожниця. Та він, маючи, мабуть, більш тонкий нюх, після скоєння злочину вдома в селі не показувався, вирішивши, вочевидь, відсидітися десь у тихому місці. Чкурнути він таки чкурнув – навіть за межі області, проте зустрічі з міліцією уникнути не вдалося: затримали сторожницького хлопа на автовокзалі у … Рівному.
Нині обидва зловмисники утримуються в ужгородському слідчому ізоляторі та дають показання про напад на квартиру пенсіонерів. І не тільки…
З’ясувалося, зокрема, що розбійники причетні ще й до гучної справи про шахрайство, від якої потерпіло чимало автовласників Ужгородщини, розпочинаючи з літніх місяців. Суть її полягала в тому, що вночі з машин, припаркованих на вулиці, безслідно зникали номерні знаки. Натомість під двірниками на лобовому склі водії знаходили записки, зі змісту яких виходило, що бажаючі повернути номери повинні зателефонувати за вказаним у папірці телефоном.
Коли ж обікрадений набирав номер, не надто ввічливий чоловічий голос рекомендував йому поповнити телефонний рахунок невідомого енною сумою, роз-мір якої (залежно, мабуть, від марки машини, з котрої було знято номери) зазвичай коливався від 200 до 300 гривень. Якщо «прохання» виконувалося, наступної ночі власник справді знаходив підкинуті йому номери, якщо ні, – своїх знаків йому вже бачити не доводилося…
Так от, саме два наших «герої» і були тими гвинтиками, які робили свою частину справи у шахрайському бізнесі – «полювали» нічної пори за номерними знаками легковажних власників машин. А дзвонили обікрадені не де інде, як у… карально-виправну установу Львівщини. Саме там, за міцним, здавалося б, дротом колонії, у одного з кримінальних «авторитетів», і знаходився мобільний телефон, за допомогою якого боси організованого злочинного світу могли не лише підтримувати зв’язок з волею, а й вирішувати свої численні брудні справи.
Усі крапки над «і» у цих історіях, як повідомила редакції начальник відділення Ужгородського міськвідділу УМВС підполковник міліції Катерина Кийович, поставить слідство.
