Телефонний дзвінок пролунав удосвіта. У слухавці почувся голос чергового по Тячівському райвідділу.
-- Василю Федоровичу, у смт. Солотвино труп із слідами насильницької… Автомобіль за вами я уже вислав…
На збори у таких випадках експерту-криміналісту вистачало кілька хвилин: давалася взнаки армійська служба та міліцейська звичка, адже виїжджати в будь-яку пору доби на місце злочину доводилося вельми часто. Майже 10 років Василь Русин один забезпечував експертно-криміналістичну роботу у Тячівському районі.
Тіло мертвої дівчини лежало на березі р.Тиси. Як з’ясувалося, бідолашну зґвалтували, а потім вбили. На ноги підняли ледь не весь особовий склад Тячівського райвідділу міліції. «Шерифи», які обслуговували Солотвинську зону, не могли впізнати потерпілу – отож вона не місцева. А без інформації про неї практично не можна було розпочинати пошуки зловмисників. Зв’язалися з колегами із сусідніх районів, підключили до справи громадськість. Згодом стало відомо: дівчина – із с. Ділове, що на сусідній Рахівщині. Тепер робота закипіла на повну. Зокрема, вдалося встановити осіб, з якими напередодні у компанії була юнка. Так правоохоронці вийшли на двох жителів Рахова. Однак ті запевняли, що до вбивства не причетні, лише танцювали весь вечір з дівчиною.
І тут своє вагоме слово сказав експерт-криміналіст. Оглядаючи салон автомашини одного з цих молодиків, Василь Русин виявив кілька волосинок. Експертиза засвідчила – це волосся загиблої. Підозрюваним не залишалося нічого іншого, як зізнатися у скоєнні тяжкого злочину, а незабаром вони постали перед судом. Оперативникам без експерта у цьому випадку було б непереливки. Знання і професійні навики Василь Русин здобував у відомій на весь колишній СРСР Волгоградській слідчій школі міліції…
В ОВС пішов працювати після демобілізації з армії, за порадою знайомих. Розпочинав службу водієм чергового «УАЗзика». Далі вирішив, обов’язково здобувати спеціальну освіту. І хоча на той час уже був одружений, чекали у сім’ї поповнення, від своєї мрії -- здобути міліцейський фах -- не відступив. Коли в кадрах обласного управління міліції оформляв документи на навчання, випадково зустрів Юрія Івановича Кобаля, який на той час очолював експертний відділ. Він і порадив іти вчитися на експерта.
-- Я в той час про експертів-криміналістів знав хіба що з фільму «Слідство ведуть знавці», -- усміхається Василь Федорович. – Яка експертна служба могла бути у Воловці?…
Хоча ідея опанувати її виявилася вельми цікавою. Так Василь потрапив у школу міліції в місті на Волзі. Теорія закріплювалася на практичних заняттях. Хоча була у Русина ще й інша «практика»: минали 80-ті роки, у Радянському Союзі – у розпалі економічна та політична криза, розпочалися різноманітні конфлікти, у т.ч. й на національному грунті. Тож для забезпечення правопорядку на Кавказ перекидали міліцейські підрозділи з інших регіонів. Не стали винятком і курсанти навчальних закладів ОВС. Василеві Русину довелося двічі разом з іншими колегами виїжджати у м. Степанакерт, де «живим» щитом часто стояли між конфліктуючими сторонами – вірменами та азербайджанцями. Наступного разу потрапив сюди наприкінці 1989-го. Функції були ті ж. Тут застав нашого земляка і руйнівний землетрус.
Закінчив навчання молодий офіцер з відзнакою. Повернувся додому, маючи спеціальності «юрист-правознавець» та «експерт-криміналіст». Таких на Закарпатті на той час були одиниці і всі -- на вагу золота. Василь Русин отримав направлення у Тячів.
-- Дружина моя спочатку ніяк не хотіла туди їхати. Вона сама з Іршавщини. Мені там також не доводилося бувати. Нам здавалося, що то край світу, -- усміхається Василь Федорович. – Але парадокс: проживши майже два десятиріччя на Тячівщині, ми справді прикипіли до тієї землі. Мені кілька разів пропонували роботу в обласному центрі, однак дружина тепер й слухати не хоче, щоб кудись переїжджати.
Очолював тоді Тячівський райвідділ Іван Клим. Керівник строгий, але своє слово тримає. Майже одразу по приїзді на місце служби нам надали житло. Тут були потужні підприємства і заводи. Тому найбільше процвітали крадіжки, у т.ч. – з колгоспів. На весь величезний район -- один експерт. Виїжджати чи то вдень, чи то вночі у складі слідчо-оперативної групи доводилося безліч разів. Було таке, що Василь Русин здійснював близько 400 оглядів місць подій на рік, робив по 120 експертиз різного напряму. У своїй роботі експертові-криміналісту, буває, доводиться стикатися і з трагічними подіями, після яких важко оговтатися. Чого тільки варті оформлення дорожньо-транспортних пригод, де гинуть та калічаться люди. А ще був випадок, коли молодий житель с. Діброва задушив свою неньку та сокирою зарубав батька. Тіла вивіз на сусідню Рахівщину і там у закинутій будівлі намагався спалити. Кілька разів туди повертався з бензином. Сусідам та родичам сказав, буцімто батьки важко захворіли і кудись виїхали. Навіть листа показав, нібито написаного ними. Сам же юнак мав намір виїхати аж в російський Мурманськ, де якось познайомився з дівчиною і хотів з нею одружитися. Про цей випадок навіть один з центральних телеканалів недавно розповідав.
А якось дісталася біда і гірського Лопухова. Вночі у незачинений будинок, в якому було тільки двійко малолітніх дітей (батьки у сінокіс не раз ночували в полі), увійшов п’яний місцевий хуліган. Став приставати до 9-річної дівчини. Коли та прокинулася та спробувала вирватися, задушив її. А потім така ж участь спіткала й молодшого брата. Під час відтворення подій доводилося негідника неабияк охороняти від самосуду селян.
Подібних випадків у роботі Василя Русина чимало. Хоча були й курйози. Якось у Нересниці місцевий житель незаконно заволодів… пожежним автомобілем, який знаходився у депо в селі. Чоловік вважав, що йому недодали колгоспний пай, і авто повинно виправити несправедливість. Довелося правоохоронцям ознайомити чоловіка з чинним законодавством, яке передбачає за подібні вчинки відповідальність.
Наприкінці 90-х років минулого століття Василь Русин отримав право на справжній законний вихідний – у райвідділі ввели ще одну посаду експерта-криміналіста. Тепер тут, окрім нього, працюють ще Олександр Молнар та Іван Маркуш. Правда, на резонансні злочини і сьогодні виїжджає найдосвідченіший.
-- Порівнюючи ситуацію попередніх років і сьогодні, то останнім часом у відсотковому співвідношенні збільшилася кількість ДТП, -- зауважує Василь Русин. – Крадіжок стало менше, зате злодії діють більш кваліфіковано. Тепер навіть на невеликий проміжок часу не можна залишати будинки без нагляду. А то є чимало випадків, коли люди, наприклад на весіллі чи на похороні, а в них вдома хазяйнують злодії.
Незабаром лави закарпатської міліції повинен поповнити Русин-молодший – син Іван закінчує Харківський університет внутрішніх справ. Донька Марина навчається в одному з вишів Хуста. Нелегкий шлях вибрала й дружина Марія, яка працює у навчально-виховному закладі для дітей з вадами здоров’я.
Здавалося б, у житті Василь Русин досяг чимало: став підполковником міліції, має повагу колективу та приятелів, прекрасну родину. Однак і надалі його життєвим кредом залишається -- не зупинятися на досягнутому.
