Екологи шукають берегам і водоймам господарів
Ми майже не замислюємося, що паводки завдають лиха не лише людям, тобто не тільки руйнують хати, мости й дороги, а шкодять і тим, для кого вода – основа життя. Екологи разом із фахівцями інших служб намагаються допомогти менше страждати через воду... рибі!
Докладніше про це «СЗ «Паланку» розповів начальник державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов.
– Гідрологічний потенціал і сітка нашого краю дуже потужні – вдумайтеся тільки: 9429 річок, потічків і струмочків. Їхня протяжність – більше 19,8 тисячі км. Також маємо 14 озер, 9 водосховищ. Одне слово, розводити рибу є де. І видів її на Закарпатті багато – понад півсотні. Одинадцять із них занесено до Червоної книги. Буквально минулого тижня дістав схвалення депутатів обласної ради підготовлений управлінням Перелік видів тварин, що підлягають особливій охороні на території нашої області, і туди теж увійшли два види риб – малий судак і рябець. Ще на 14 видів, аби дістати відповідь, чи є потреба їх оберігати, ми передали матеріали в Інститут екології Карпат.
– Паводки справді шкодять рибі? Чому?
– Це для людей паводки бувають катастрофічними раз на кілька років, коли вода руйнує створене й надбане. А загалом, особливо в нашому гірському Закарпатті, паводки – часте природне явище й відбуваються кілька разів упродовж кожного року. Зазвичай вода при цьому виходить на заплаву. Риба ж намагається знайти місце з менш сильною течією, з більш чистою водою і тому потрапляє на заплавні ділянки. Найчастіше паводки трапляються навесні, а це масовий період розмноження майже всіх видів риб. Вода ж, вийшовши на заплаву, спадає повільно, прогрівається сильніше, ніж в основному руслі, відтак риба нереститься, але ікра не має змоги повернутися до річки й гине. На заплавах також масово гинуть мальки.
– Торік після чергового, але з дуже руйнівними для всієї Західної України наслідками паводку, багато говорилося, що треба припинити несанкціонований забір піску й гравію з річок. За справу взялися міліція, прокуратура, проте згодом усе «затихло». Проте втручання у русла річок теж суттєво впливає і на паводкову ситуацію, і на життєве середовище риб…
– Це другий і чи не головний фактор турбування риби – через варварське видобування каміння й піску риба дуже страждає, мусить змінювати місця нагулу, нересту. Годі й порахувати, які збитки при цьому завдаються. Багато таких фактів у Виноградівському, Хустському районах, практично в усій гірській і переднизинній частині Закарпаття. А протидіяти повинні насамперед правоохоронці й місцеві органи влади – кому як не їм знати, що робиться на їхній території.
– Села від паводків захищають дамбами. А рибам вони не шкодять? Адже це теж техногенні споруди.
– Усі заходи на річках, зокрема й у рамках протиповеневих програм, – обласної й загальнодержавної, проходять комплексну державну експертизу, складовою якої є й експертиза екологічна. Висновки перевіряються не тільки на місцях, а й на рівні Мінприроди.
При цьому враховується, що навіть у межах міждамбового простору відбувається переховування риби під час паводків і треба вживати заходи для повернення її у центральне русло.
– Один із елементів протипаводкового захисту – будівництво польдерів, акумулювальних ємностей, куди скидатиметься в разі стихії надлишок води з річок. Там риба, вочевидь, теж гинутиме?
– Польдерна система передбачає повернення акумульованої води в русла річок. Утім до будівництва таких об’єктів на Закарпатті ще тільки стають, і фахівці, зокрема й нашого управління, дуже ретельно вивчають цю систему.
– На річках області планується будувати також каскад міні-ГЕС. Як це може вплинути на рибу?
– Про спорудження малих гідроелектростанцій на Закарпатті говориться вже роки. І, вочевидь, вони таки будуть, бо це один із ефективних видів відновлювальних природних ресурсів. Проте ГЕС також проходитимуть комплексну державну експертизу, громадські слухання й усебічне вивчення спеціалістами, зокрема й екологами, як вони можуть вплинути на довкілля. Обов’язково враховуватиметься, що для забезпечення потужностей ГЕС доведеться піднімати рівень води і для цього затоплювати певні території. Важливо буде передбачити, наприклад, аби риба могла вільно проходити на нерест, просуватися вгору за течією. Будемо враховувати, що, скажімо, для форелі потрібна чиста вода, насичена киснем, а період нересту в «царської риби» інший, ніж у більшості, – осінньо-зимовий.
При цьому саме наше управління пропонувало міні-ГЕС ставити біля Музею лісу і сплаву на території національного парку «Синевир». А станція у Білині на Рахівщині перебуває біля зони впливу Карпатського біосферного заповідника.
– Нині модно створювати рибники, форельники. Таке штучне нарощування кількості риби не вплине на природний баланс?
– На жаль, нині рибників, форельників залишилося близько 1 % з тих, що були колись. У радянські часи майже при всіх лісокомбінатах були свої інкубатори й із них зарибнювалися потоки. Нині ця система лише почала відновлюватися – кілька промислових рибників є на Перечинщині, у «Закарпатрибкомбінату». Кілька форелеінкубаторів діє у системі лісового мисливського господарства.
Мінприроди визначило охорону, відтворення й випускання у природу риб як один зі стратегічних напрямків діяльності природно-заповідних об’єктів. Відтак невеличкий форелеінкубатор, до 50 тисяч малька, діє на території нацпарку «Синевир», трохи більші можливості у Карпатського біосферного заповідника, завершується запуск розплідника в Ужанському національному парку, який буде, нарощуючи потужності, відтворювати лососеві види й випускати їх у потічки. Природоохоронні об’єкти державного значення мають на це підтримку бюджету.
З’являються невеликі рибники і на туристичних базах. Але це трудо- й, особливо фінансово містка справа, бо, до прикладу, для утримання форелі потрібен постійний догляд, дотримання температурного режиму.
– Як екологи оцінюють програму, яка недавно схвалена в нашій області, спрямовану на відтворення лососевих видів риб у басейні Тиси?
– Дуже важливо, що взялися, нарешті й за цю справу. Дунайський лосось і харіус занесені до Червоної книги, тривають заходи на їх відтворення, а тепер доповнять, аби зберегти й примножити популяції ще й унесених до регіональної Червоної книги рябця й малого судака. Проте програма – лише одна зі складових усього комплексу, який пропонується для збереження рибного багатства краю.
І наше управління, й науковці та рибінспекція ініціюють і впроваджують кілька стратегічних напрямків.
Слід перезакріпити території водних джерел хоча б за товариствами мисливців і рибалок для збільшення заходів із відповідальності за долю риби, можливість нересту. Працівники «Держрибохорони» постійно проводять рейди, зокрема лише цього року й тільки у весняний період нересту було виявлено 285 випадків порушень на водоймах. Проте цього не достатньо – у догляд за тим, як живеться рибі у воді, треба вкладати гроші. Тоді через певний період відбудеться системне поліпшення в частині охорони рибних запасів.
Важливо також закріпити прибережні смуги за конкретними землекористувачами. Наше управління дуже обережно ставиться до видачі висновків на дозвіл розміщувати на таких територіях будь-які об’єкти. На жаль, належним чином це не роблять органи місцевого самоврядування.
І четвертий крок – треба розробити комплексну генеральну схему освоєння природних ресурсів, недопущення негативного впливу на них. Риба теж природний і дуже цінний ресурс місцевого значення. Крім того, вона лише частина наших водойм, а треба вести мову й про збереження усіх інших сотень видів організмів, природної складової, без яких закарпатські річки та озера не будуть осередками життя, втратять свою принаду й красу.
Лариса ПОДОЛЯК
