Практично в кожному районі Закарпаття можна знайти територію, і не одну, де лісокористування ведеться з порушеннями природоохоронного законодавства

Порушників іноді начебто навіть ловлять і штрафують, але від того їхня кількість не зменшується. Бо надто м’які покарання не змушують відмовлятися від тих величезних сум, які обіцяє лісорозробникам продаж деревини.

Село Гукливий на Воловеччині одне з наймальовничіших у Карпатах біля Боржавського хребта. Його недарма називали диво-краєм. Називали... Тепер не називають. Якесь дивне, облисіле село. Тут і нині інтенсивно вирубують ліс безпосередньо біля хат місцевих жителів, над гірським потоком у водоохоронній зоні. На дорозі, що виводить на полонину, влаштований виробничий майданчик. У повітрі — пилюка, бруд із-під коліс лісовозів і автонавантажувачів стікає просто в потічок, який дзюрчить через село. Спотворений верхній кінець села вже не милує око гостей і туристів, а викликає співчуття. Жителі хвилюються, якщо навколо не зостанеться лісу й усе перетвориться на місячний пейзаж, то туристи перестануть приїжджати, у селян зникне стабільне джерело заробітків.

Органи державної влади у Воловецькому районі не переймаються тим, що з відтоком туристів місцева держказна зміліє. Питання про зупинення лісорозробок у Гукливому навіть не стоїть на порядку денному.

Безцінні букові праліси, яких у Європі більше ніде вже не залишилось і які віднесені до охоронних територій ЮНЕСКО, рятує їхній заповідний статус. У складі Карпатського біосферного заповідника, Ужанського національного природного парку, національного природного парку «Синевир» і деяких інших заповідних територій ще зберігся прадавній бук.

Але ось яка прикрість сталася в Іршавському районі. Там ще півтора десятиліття тому заговорили про необхідність надання пралісам, які росли на тисячах гектарів, заповідного статусу. Поки говорили-балакали, підприємці успішно рубали й вивозили цінну деревину. З дозволу, звичайно ж, держлісгоспу. Питання про створення національного парку відтягували, допоки з пралісів, які займали майже 6 тис. га., залишилося всього близько 20 га. Тепер, коли майже нічого немає, влада вже не проти заповідника. Але що в ньому охороняти, пеньки?..

Після розвалу об’єднання «Закарпатліс», яке переробляло ліс і водночас займалося лісовідновленням, іншої структури, яка б стала рівноцінною за функціями, так і не створено. Держлісгоспи після того, як їм було надано право самим рубати ліс, втратили функцію незацікавленого суб’єкта в цій царині. Держпідприємства, ганяючись за прибутками, самі порушують правила лісозаготівлі.

Лісобізнес настільки привабливий, що займатися ним почали навіть ті, хто не мав ні професійного досвіду, ні знань. Продають ліс усі — і великі спеціалізовані підприємства, і приватні підприємці, розпилявши його на дошки або у вигляді чорнових меблевих заготовок. Продають навіть ті, хто не володіє жодними потужностями, а просто перекуповує в інших. Усім цей вид бізнесу дає чималі дивіденди. В Ужгороді торік зовнішньоекономічну діяльність провадили 450 суб’єктів підприємництва, з них — 163 фізичні особи та 287 — юридичні. Ці суб’єкти, зі слів начальника відділу контролю за фінансовими установами та операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності ДПІ в м. Ужгороді Інни Ласько, в основному здійснюють експортно-імпортні операції. Щодо експорту, то найбільшу питому вагу в ньому займають лісоматеріали. Обсяги вивезення деревини зростають, низьким залишається ступінь переробки лісу, який в основному зводиться до розпилювання лісу-кругляка.

Це ще одне підтвердження проблеми, безпосередньо пов’язаної з відсутністю дбайливого господаря у карпатських лісах. Держава поки що не може або й не хоче взяти на себе цю функцію. Все це в сукупності реально загрожує існуванню лісів у Карпатах як екосистеми. Чим це обернеться для мешканців краю, як доведеться їм жити-виживати в недалекому майбутньому?