Карпатська природа, отари овець, корови та коні, сироваріння у такому вигляді, як це робили за дідів-прадідів — все це можна побачити тільки високо у горах, там, де сходить сонце з-поміж високих сосен.
Саме про такі місця і людей, які там живуть і продовжують жити так як це робили їхні пращури — йдеться у матеріалі сайту Ukraїner.
У матеріалі розповідається про подружжя вівчарів Василя та Марії Петричуків, які своє заняття не кидають через звичку, а ще тому, що не мають кому передати свої вміння. Живуть вони на карпатському Сокільському хребті, між селами Бабин та Яворів.
Незважаючи на похилий вік, полишати вівчарство Петричуки поки не планують. Кажуть, що це вже звичка:
—Тягне до того. Як пройде зима, весна, думаєш: «О! Можна вже робити!». Та й по трошки та й робимо, — пояснює Марія.
А ще ви побачите історію про Василя Кірмощука — наймолодшого з ватаг на карпатських полонинах. Хлопцю всього 22 роки, але він перейняв родинний досвід й робить усе можливе аби перетворити випас худоби та сироваріння на справжній бізнес.
Його вся родина займалась вівчарством - один дід був бовгаром, інший — ватагом. Батьки Василя також тримали корів. У дитинстві хлопець допомагав їм доїти худобу. Батько завжди брав сина із собою працювати на полонину. Тож у 12 років Василь уже був ватажком та умів варити сир.
Василь розповідає, що колись люди більше займалися вівчарством. Зараз — одиниці. Головними причинами є знецінення вовни та вибагливість овець у догляді:
— То важка робота. Усі хочуть до міста. Та і платити треба за огорожі, бо вони (вівці — авт.), як щурі вилізають у кожну дирочку. З коровами легше, - каже ватаг.
Отже, дивіться у відео цікаву історію:
Читайте також: На травневі поїзди до Закарпаття квитків майже не залишилось, як і вільних місць у готелях.
