Юрій Юрійович, якому 10 травня цього року виповниться 70 років, родом з Чинадієва, села, що на Мукачівщині, а нині проживає у Міжгір’ї. Лауреат престижної мистецької премії ім. Данила Щербаківського, він же і володар Гран-прі ХІІ Міжнародного гуцульського фестивалю, неодноразово щиро зізнається, що будучи до нестями закоханий у Гуцульщину, її побут та звичаї і присвятивши себе на все життя її мистецтву, яке визнає увесь світ, кільканадцять років тому переїхав на нашу Верховину, де, як ніде інде, прозора і глибока криниця його натхнення. У ній він з дня у день черпає снагу для творіння шедеврів найвищого гатунку і різних за типом. Не подивує, а зачарує виготовленими то тематичними чи декоративними тарелями, то майстерно, у всіх вишуканих тонкощах, зробленими бартками або пістолями. Чи, приміром, полонить захопленням хрестами, які з’являються з грушевого дерева за випилювання та інкрустації бакунтом, пацьорками, кісткою і перлівкою. А які на диво робить калачі, трійці у стилі сухої різьби… У його доробку — ікони, біля яких день і ніч хочеться молитись. А як милують зір гуцульські палиці, які були нерозлучними супутницями горян у старовину! Та хіба перелічиш все, на що здатні золоті руки митця, а ще — його філософський розум.

 

Виконані талановитим різцем твори по праву називають неповторними поемами та іншими найтеплішими словами-епітетами. Ось що пише у книзі про нього, яка називається “Юрій Павлович: бути собою”, її автор Аделя Григорук — відомий літературознавець, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії “Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство” Академії педагогічних наук України: “…Слухаєш цього художника-філософа, а уява малює оте Світове дерево, яке росте посеред Раю на “живому камені” — алатиркамені, що усоблює вічну присутність Бога”. Так мовить вона про нього з великою сердечною вдячністю за те, що свято береже пам’ять про тих, кого величають сильними постатями, хто залишив глибокий слід на землі. З-поміж тих, кого він возвеличив у творах — Іван Франко, Петро Скунць, Юрій і Василь Корпанюки, Параска Чукутиха, Володимир Шухевич, Августин Волошин, Лук’ян Кобилиця, Станіслава Вінценза та багато інших. Всебічно обдарований Юрій Павлович. Він, виявляється, ще й має хист поета. Як правило, зробивши той чи інший твір, він йому водночас присвячує ліричні рядки — милозвучні, які торкаються струн душі. Його поезія вартує окремої книги. Вона повинна бути, бо в кожному віршику вагомий зміст думки цієї надзвичайно талановитої і мудрої людини, яка живе серед нас. Пропонуємо кілька ліричних перл Юрія Павловича.