Соліст Закарпатської філармонії Олександр ТОВТ про свої «консерваторії», уподобання і творчі плани

Він молодий, але вже знаний не тільки на теренах Закарпаття, України, а й за кордоном співак. Олександр Товт – уродженець села Ракошина на Мукачівщині, нині є солістом обласної філармонії, Закарпатського академічного заслуженого народного хору України й викладачем Ужгородського державного музичного училища ім.Д.Задора.

Свого часу спробував себе й на ниві тележурналістики – працював ведучим телеканалу «Тиса-1». Днями тенор дав сольний концерт в Ужгороді, порадувавши поціновувачів співу творами класиків і виконанням українських та угорських народних пісень. До слова, Олександр має свого роду унікальний голос, зумовлений... батьківськими генами. Мама виконавця – українка, батько – угорець, тож його вокал поєднав слов’янську мелодику й угорський тембр. Після концерту «Замок» мав нагоду поспілкуватися зі співаком.

– Коли і чому ти зацікавився саме співом?

– Чесно сказати, не пам’ятаю. З дитинства співав – ще в дитячому садочку. Моя бабуся з батькового боку мала хороший слух, чисте інтонування, в мами гарний голос – народний низький альт. Але в родині спів не вважали за можливе покласти в основу професії, батьки розцінювали це лише як захоплення. Тож навіть у музичну школу я записався сам: батьки не хотіли мене туди віддавати, пам’ятаючи невтішний досвід сест­ри, яка після року навчання залишила заклад. Вважали: якщо дівчинка не захотіла опановувати музику, то хлопець і поготів не виявить інтересу.

– Потому продовжив навчання...

– В Ужгородському Падіюні. Саме тоді наша Андрея Кабакова посіла друге місце в «Ранковій зірці» у Москві, тож заклад був популярний, мав сильну естрадну студію. Старша сестра повела мене туди, і згодом викладач студії Наталія Сабат запропонувала прослухатися в музучилище. Хоч батьки бачили мене економістом, я навіть навчався у математичному класі. Але й у співі вже мав досягнення. На обласному конкурсі «Браво» 1995 року разом із Лізою Іванців (нині московська зірка Йолка) посів друге місце. Того ж року вступив до музучилища. Георгіна Бахорська взяла мене одразу на другий курс. Починаючи ж із третього, співав у «Кантусі» на запрошення Еміла Сокача. Потому моя викладач Наталія Куклишина запропонувала поїхати до Києва – узяти приватні уроки у відомого тенора, професора Національної музакадемії Володимира Ти­мохіна. Закінчивши училище, хотів вступати в столиці до його класу, однак, на жаль, маестро покинув цей світ. Пропонували навчатися в Харкові, але я відмовився, тож настала перерва в професійному вдосконаленні, яка затяглася на чотири роки.

– Що робив у цей період?

– Дістав запрошення обласного українського муздрамтеатру. Одночасно працював у «Кантусі» та Ракошинській музичній школі. Паралельно ще навчався на юридичному факультеті МАУП, щоправда, через фінансові труднощі закінчити його не зміг.

– Чому так довго не втупав до консерваторії?

– Три роки поспіль у період вступних кампаній ми з «Кантусом» їздили на гастролі. Просто не мав часу приїхати в Київ, підготуватися до іспитів. Але одного року гастролі перенесли на осінь, і я таки подався вступати до столичної консерваторії.

– Яку спеціалізацію здобував?

– Навчався на вокальній кафедрі. Закінчив за класом «оперно-камерний спів» у старшого викладача Любові Крижановської.

– Потому повернувся на Закарпаття...

– Так. Керівник ЗАЗНХ Наталія Петій-Потапчук запропонувала мені роботу в Закарпатському народному хорі. Одночасно почав викладати у музичному училищі. Відтак уже їздив із солістами на концерти. А наприкінці 2008 року мене запросили й до ансамблю «Гармонія».

– Разом із іншими виконавцями часто гастролюєш. Де найкраще сприймають вашу творчість?

– Наш виконавський рівень дуже добре сприймають за кордоном. Хоч річ не у сприйнятті, а в рівні виконання творів, музиці, яку хочеш донести до слухача. Є твори, розраховані на підготовлену публіку, є більш доступна музика.

– Які твої творчі уподобання, репертуар?

– Він досить широкий, але більше уваги приділяю камерній і народній музиці. Дуже люблю старовинне вокальне мистецтво ХVII–XVIII століть: ораторії, реквієми, сольні партії великих форм, концертні арії. Особливо подобається вокальна органна музика. Також люблю оперні арії, камерну романтичну музику, зокрема романси Чайковського, Рахманінова, Надененка, Косенка, німецьких романтиків Шуберта, Шумана, Штрауса...

– У своєму сольному концерті ти виконував твори західних класиків і народні пісні. Чому в репертуарі не було жодного твору з української опери?

– Українська опера менш розвинена проти європейської (жодним чином не хочу ображати наших композиторів), тому є мало творів для виконання. Що ж стосується згаданого концерту, то в його форматі, мені видалося, було недоречно виконувати арії з вітчизняних опер. Не тому, що вони неякісні, просто не в’язалися з програмою. Задум був – представити старовинну музику, оперні арії й народні пісні.

– Свого часу ти пробував свої сили у тележурналістиці...

– Було таке.

– Чому зацікавився медійною сферою, а згодом відійшов від неї?

– Зацікавився після пропозиції вести програму до 8 Березня «Вітаємо піснею». Вона надійшла саме після моєї участі у проекті «Шанс» на телеканалі «Інтер». Спробував себе ведучим. Сподобалося. Потім вів програму «Доброго ранку, Закарпаття». Припинив працю в журналістиці, бо важко стало фізично поєднувати її із заняттям музикою. Настав час, коли треба було визначитися. Оскільки мене більше тягне до співу, то віддав перевагу йому.

– Знаю, що також цікавишся науковою роботою...

– Так склалися обставини. Свого часу допомагав своєму викладачеві в музучилищі з методичними розробками. Був здобувачем. Але нині полишив цю справу, бо вважаю, що мені ще зарано займатися теорією. Хочеться попрактикуватися, більше тягне до творчості, а часу для самореалізації мало. Тому на якийсь період полишив наукову роботу.

– За батьком ти угорець, вільно володієш мовою, часто буваєш в Угорщині. Не виникало бажання робити кар’єру в цій країні?

– Досить часто концертую в Угорщині, були й пропозиції працювати там. Але нині мені подобається робота, яку виконую в нашому місті – в обласній філармонії та Закарпатському народному хорі. Маю тут досить добрі можливості для самореалізації в різних жанрах – як академічному, так і в народному. До того ж і викладацька практика є.

– Вважаєш, що на Закарпатті, в Ужгороді зокрема, співак може повною мірою себе реалізувати? Як правило, люди, які вже щось здобули, для розвитку кар’єри їдуть до столиці чи за кордон...

– Хочеться вірити, що можна, хоч, як кажуть, нема пророків у своїй вітчизні.

– Яка твоя найбільша творча амбіція?

– Я досить самокритичний (замислився). Хочеться давати регулярні, різностильові концерти, спробувати всілякі прошарки музики. Головне, щоб на це вистачило здоров’я і сил.

– Маєш усе для цього?

– Гадаю, так. Більше потрібна моральна підтримка й хороші музиканти. В останньому мені щас­тить. Думаю, це було видно й з недавнього концерту.

– Які найближчі творчі плани, коли знову можна буде почути твій спів?

– У вересні буде серія ювілейних концертів Закарпатського народного хору до 65-річчя колективу, де виступатиму й я. Також керівник колективу планує записати диск до цієї дати. А влітку матимемо гастролі з цим колективом у Хорватії.

• Олександр ТОВТ
• філармонія.