Нарешті художник Габда влаштував виставку. Нарешті – означає, що час експозиції настав і вона відкрилася вчасно, навіть якшо цьому й посприяла ювілейна дата.
Нарешті – означає також, що досі деякі картини Габди своєю безкомпромісною появою на загальних виставках привносили нотку сум’яття в ряди більш чи менш традиційного експонованого матеріалу і водночас були артдоказами визрівання якогось вельми потужного фарбового діяння, кольорової матерії, що насичувалася енергією живописця в лоні майстерні чи на карпатських і середземноморських пленерах.
Виставка виявила всі аспекти, акценти й перцепти автора. Стіни галереї «Ужгород» ожили, запульсували нагромадження, виявлення, зіткнення, елегантні контрасти й узгодження. Запрацювала територія гри – високої (за поставленими завданнями) й іронічної (за морфологією), зосередженої (за способом мислення) і свавільної (за способом вираження). Художник виявився метром гри. Він включив у її простір чистоту і пластичну потугу кольору, змусив працювати інертні й фактурні ґрунти, пастозні штукатурні наповнювачі, рельєфи, тріщини й розломи поверхні. Він трансформував у живопис блюз, джаз, і транс поетичних рядків, вологе дихання гір і сяючі морські горизонти. Він підключив близьке бачення, і світ розтрісканого асфальту, затертого фасаду, замшілої дахівки підказав йому, як віднайти спосіб безпосереднього вираження кольорових переживань, як протягти лінію повноти, переконливу своєю вишуканою невпевненістю, як наївну щирість подряпини перетворити на усвідомлений драматичний акцент, як створити знак без менторства, естетства і претензійної відповідальності.
Виставка вповні показала художника і його твори. На жаль, і найякісніші репродукції не можуть повністю передати враження від оригіналів. Від фактурних поем «Старі нові Карпати» (2007, 2008), від іронічного гротеску «Закарпатська школа живопису» (2009), від супервикладу кольорових плям і сіруватої штриховки в «Центрі села» (серія «Лікіцари», 2008), від радісного фарбового місива «Блакитної далечіні» (2010), від зухвалої значимості композицій з серії «Гра», від таємних цифр і магічного тепла «Сонячної сторони піраміди» (2010), від апокрифічної презентації «Ґолґофи» (2008) і апологетичної – «Епохи» (2005), від беззахисно-щирих рядків «Освідчення» (2010) і напівспопелених брунатним подихом вогню на «Сторінці з будинкової книги» (2008). І від екстатичних кольорів серії «Лазурного узбережжя», і від апофеозної фатальності знаків, і від загальної атмосфери вирування енергій, що перехресним випромінюванням пронизували відвідувачів.
Як сприйняв виставку ужгородський глядач? Так, як слід було очікувати. На відкриття прийшли художники й люди, причетні до мистецтва, а також чутливі й цікаві до експериментів з кольором і просторм. Та й у наступні дні вистачало візитерів, яких не міг не зачепити кольоропростір експозиції. Габда вразив. Він виявився ще більш незручним і зухвалим, ніж про нього думали. Він набрався рішучості вийти за межі кольоростримування, за межі доброго тону й узвичаєних правил естетичної гри. Натомість запропонувавши свої правила гри і виклавши їх на стінах галереї.
Отже, правило перше: колір – жива субстанція, з ним треба гратися, бо гра є суттю його поведінки, але гратися зі знанням, із почуттям і чуттям. І немає меж гри з кольором.
Правило друге: не ґвалтувати колір, не примушувати його соромитися, ніяковіти, ховатися і збочувати, а навпаки – дати йому свободу власного виразу, довіряти його природі, характеру і консистенції.
Правило третє: підсилити енергію кольору власною енергією. Злитися з кольором, увійти в нього й здійснити акт кохання.
Правило четверте: всі кольори рівні, і чорний – не виняток. Бачити, вловлювати і розкривати всі кольорові можливості. Виявити індивідуальні особливості чорного.
Правило п’яте: проводити відкрите змагання, чемпіонат, турнір кольорів і розкошувати від хвилин, коли мить кольорової істини застигає в потрібному місці в потрібний час.
І ще є правило шосте, і сьоме, і восьме, і наступні.
А ще кольори поглинають або розчиняють усе довкола, насправді не поглинаючи й не розчиняючи, зливаються з рельєфними збуреннями, не зливаючись із ними, проникають у фактури, не проникаючи, розтікаються, не витікаючи за рамки, встановлені художником Габдою, і ці рамки не залишаються для нього правилами.
