Паводок, на жаль, стає для нас майже буденщиною – більше чи менше топить кілька разів на рік. І вкотре констатуємо: постраждалих і руйнувань могло би бути значно менше, якби державна протипаводкова програма «Тиса» виконувалася у повному обсязі і вчасно фінансувалася. Адже знову там, де захисні роботи провели, як показала стихія 7-10 грудня, люди майже не постраждали.
Після катастрофічного паводка восени 1998-го Кабмін затвердив протипаводкову програму на 1999-2000 роки, загальною вартістю 71,4 млн. грн. Профінансували її на... 49 %.
Проте і це дало можливість дещо пом’якшити стихійне лихо, яке сталося в березні 2001 року, коли рівні води на Тисі перевищили рівень листопадового паводка 1998-го. Про це свідчить співставлення збитків: за 1998 рік – 810 млн. грн., за 2001 рік – 285 млн. грн.
У липні 2000 року в розвиток Указу Президента була схвалена інша програма – загальна для України. У ній для виконання, у тому числі захисних, робіт на Закарпатті передбачалося 27 млн. грн., з них більше 26 мільйонів із державного бюджету.
Лише у 2006-му, коли міністром МНС був Віктор Іванович Балога, для нашого краю розробили і розпочали втілювати Державну програму комплексного протипаводкового захисту на 2006-2015 роки «Тиса». Це будівництво 957 км дамб, 90 мостів, 42 протипаводкових ємностей, 22 поль-дерів, 110 км капітальних берегоукріплень, 155 км відрегульованих русел річок. Загальна вартість програми – 1,5 млрд. гривень, вона має захистити від води біля 500 населених пунктів, 2600 виробничих об’єктів та 200 тис. гектарів сільськогосподарських угідь.
Уже збудовані об’єкти неодноразово доводили свою ефективність. Наприклад, влітку 2008-го Закарпаття постраждало значно менше, ніж сусідні області. Але, на жаль, держава упродовж останніх років хронічно недофінансовує програму «Тиса». Відтак роботи відстають від плану. Лише у 2006-му грошей із бюджету виділили стільки, як і було заплановано – майже 81 мільйон гривень. У 2008-му на протипаводкові роботи виділили уже 76 % від необхідної суми. Минулого року програму профінансували лише на 66 %.
Загалом, з 2006 по 2009 роки з держбюджету фактично виділили 491 мільйон гривень, за які на Закарпатті побудували 106 кілометрів дамб та 44 кілометри берегоукріплень.
У цьому році, поінформував директор ДП «Об’єднана дирекція будівництва водогосподарських об’єктів Закарпатської області» Ростислав Федів, Програму із державної казни профінансували взагалі тільки на 50 %. Водогосподарникам мало надійти 198,2 мільйона гривень, а отримали лише 100. Їх повністю освоїли: побудували 12,5 кілометрів дамб, 5 кілометрів берегоукріплень та 11 гідротехнічних споруд.
Сума виділених грошей, як бачимо, зменшується з кожним роком. Відповідно, зменшується й об’єм виконаних протипаводкових робіт. Із такими темпами до 2015 року захистити, як планувалося, всі населені пункти від великої води можна й не встигнути. Але все важче і важче знаходити у держбюджеті і кошти на компенсацію збитків, завданих стихією. Так, досі не профінансовано 77 млн. грн. на відновлення мостів, місточків, підпірних стін, доріг місцевого значення у Рахівському та Тячівському районах. Не всі закарпатці, що постраждали і на початку цього літа отримали у повній мірі відшкодування від держави.
Зазвичай, паводок оцінюють за завданими збитками. Але, як йдеться уже й цього року, одна сума – збитки, інша, і суттєво, – якщо доводиться відновлювати зруйновані мости, дороги чи оселі, адже коштує це значно дорожче, ніж ще кілька років тому. І зовсім інша арифметика у людських трагедій. Навіть коли йдеться не про смерть, а лише втрачене житло, майно, здоров’я...
