Ось уже понад десять років мешканці села Негровця на Міжгірщині воюють з хижаками. «Щовечора над селом чути, як вовки виють, – каже сільський голова Іван Ярема. – По сусідству з ними живемо, скільки себе пам’ятаємо. Вони тут і народжуються, і вмирають, і полюють. Це їхня територія – постійно нападають на село».
Цього літа в Негровці, яке живе з тваринництва, вовки загризли чимало овець, телят і лошат. Місяць тому, на Покрови, «поласували» 12 овечками. А буквально тиждень перед тим ішов додому хлопець – його вовк укусив за руку. На щастя, все обійшлося: хижака вдалося прогнати, а руку – врятувати.
«Як тільки дзвоник вчують – біжать за здобиччю, – розповідає Іван Іванович. – І це не лише в нас така біда. У Пилипці недавно 60 голів загризли, ще 20 пропало безвісти. Нападають і на Колочаву, Синевирську Поляну. Ми зверталися до Національного природного парку «Синевир», щоб дозволили нам відстрілювати сіроманців, бо пропаде все наше господарство... Але полювати у заповіднику заборонено законом. Що робити, не знаємо. Мусимо жити в страху за себе, дітей і худобу.
Тільки й бачимо, як ці хижаки дороги перебігають у селі, як у смітниках нишпорять… Батьки не пускають дітей далеко від дому, та й самі не часто виходять – страшно».
З першим снігом й до Синевирської Поляни вже традиційно навідуються кровожерливі гості. «Наша сільрада чималенька: маємо 4 села і 12 присілків, – розповіла Марія Красняник, місцева жителька. – До останніх сіроманці приходять найчастіше. Гризуть овець, телят, навіть собак! Поки ще тепло, то їх не бачимо. А вже як снігопади почнуться, то прийдуть. Спускаються стежками, якими люди ходять. Тепер вовків багато розвелося в лісі».
Востаннє сіроманці нападали на село цього літа. А торік у Синевирській Поляні з’їли єдиного в районі віслюка. Хижаки завітали у двір до господаря якраз тоді, коли той пас овець на полонині.
Марія Михайлівна каже: тепер уся худоба вже в хліві, і далеко люди не пускають пастися – бояться. Якщо вовк загризе кілька голів, то все не з’їсть. Потягне лише одну худібку, інше лишить. Так само самиця вчить своїх вовченят полювати.
Взимку буває таке, що господар вийде надвір, а там – вовк. «Людей, правда, не чіпають, – зауважує жінка, – можуть лише собаку загризти. Але не дай Бог попастися хижакам на очі в листопаді-грудні, коли в них «шлюбний період». Тоді звір може і на чоловіка напасти. Звісно, люди дуже бояться і снігопадів чекають зі страхом. Намагаються ввечері далеко не йти і не відбиватися від дороги».
То що робити з сіроманцями, які буквально тероризують міжгірські села? У природно-заповідній зоні, де дислокуються хижаки, полювати заборонено Мінекології України. Це карається штрафом: за одного вбитого сіроманця – 1000 гривень. Тим часом, кажуть люди, вовків у краї стає дедалі більше.
«За останні роки поведінка хижаків дещо змінилася, – пояснив «Замку» заступник директора з науково-дослідної роботи НПП «Синевир», кандидат біологічних наук Юрій Тюх, – Але щоб точно з’ясувати, у чому ж річ, потрібні глибокі наукові експертизи. Однією з імовірних причин того, що вовки так знахабніли, спускаються вже до людей і шкодять їм, – це результат схрещення сіроманців із дикої природи та більш антропогенізованих, які звикли вести свій спосіб життя поблизу людських осель (на смітниках, тваринних могильниках тощо). Вовки наче стали свійськими, призвичаїлися до людей. Тому хижаків ще прозвали «сміттєвиками», бо купкуються біля місць з відходами, поїдають рештки їжі. У них невгамовний апетит, а коли бачать отару овець, то в азарт впадають: «понадкушують» усе. Так можуть півстада перегризти. Дикий же вовк до людини не підійде», пише Олена Панько, газета "Старий Замок".
