Не лише усі туристичні дороги ведуть у Синевир. На Тереблянській дельті часто-густо можна побачити і мандрівників з мольбертами. Що не кажи, а Міжгірщина з неповторними верховинськими видноколами з давніх часів зарекомендувала себе мистецькою “Меккою”.
Черговим підтвердженням цього факту став пленер, паролем якого було символічне гасло “Синевирська чарівна поляна: весна-2011”.
“Десантувалися” пленеристи у Синевирській Поляні. Склад майстрів пензля цього разу нараховував 15 чоловік, в основному з обласного центру, а також Мукачівщини та Міжгірщини. Серед учасників творчого зібрання були титуловані особи, як, скажімо, народний художник України Золтан Мічка, заслужені художники Василь Свалявчик, Степан Шолтес, Василь Брензович. Про своє захоплення дивокраєм поважні гості хором мовили, що кожен приїзд у високогірну місцевість — це для них справжнє свято.
З першого дня приїжджі і тутешні розсіювалися з мистецькими аксесуарами хто куди у піднебесному селі: у дрімучих зворах біля швидкоплинних срібних русел Тереблі та Чорної Ріки, поруділих грунях, тонко і ніжно копіюючи соковитими мазками на полотнах осколочки природної краси. Дехто у пошуках сюжетів для своїх творів не лінувався викарабкатись аж у Перенизь або Загорб — присілки, з вершинами яких майже цілується небо. Бог благословив для творчого натхнення і погожу погоду, хоч для художників, як вони запевняють, її поганої не буває за будь-якої пори року. З цього приводу Степан Шолтес підказує, що якщо картина файно намальована за зими, то від неї віє лише теплом. 67-річний син метра закарпатської школи живопису Золтана Шолтеса вже понад чотири десятки літ візитує сюди і повсякчас у знайомих місцях відкриває для себе свіжі теми. А ще додає, що під час виїзної праці у майстерні під відкритим небом на першому плані для нього не так робота, як жваве спілкування з колегами, передусім з простими скромними горянами, портрети яких і, звичайно, сільський побут згодом стають результатом відряджень. Приємно за бесіди здивували спогади давно минулих літ молодшого Шолтеса, бо називав цілу низку прізвищ людей зеленоокої Верховини, з якими познайомився і здружився, і, на жаль, декотрих вже нема в живих.
У колі маститих митців Срібної землі міжгірські художники Василь Шиндра, Михайло Покорба, Іван Вегеш, Володимир Глеба, Михайло Кінч та Василь Сенько на пленері не почували себе ніяково, бо вже мають чималий стаж приятельських стосунків між собою і, поповнюючи багаж досвіду, щораз підвищують планку майстерності. Всі присутні особливо схвальної думки про синевирця Василя Шиндру. І не лише про його один хист живописця. Добре відгукуються також за його організаторські здібності. Саме він виявився головним ініціатором даного форуму, як і кількох попередніх пленерів. У його послужному списку, до речі, і заснування у районі спілки художників “Карпатські кольори”, яка восени відзначатиме своє 5-річчя. До цієї дати Василь Васильович вже встиг запланувати проведення нового пленеру, більш масштабного рангу. Водночас у задумі і відкриття краєзнавчого музею та картинної галереї, котрі конче потрібні за розвитку туріндустрії у глибинці. У підтримці почину сподівається на плече районної влади. Ясна річ, таким ентузіастам з їхніми корисними намірами для загалу обов’язково треба йти назустріч.
Протягом декадника пленера кожен художник зумів поповнити свій доробок мінімум півтора десятком полотен з свіжими фарбами. Майже 30 з них дісталися власнику будинку художника в Синевирській Поляні — підприємливому хустянину Віктору Чепенцю, який у затишній будові забезпечував нічліг та харчування. Гостинний господар сповіщає, що його екзотичний притулок має і статус об’єкта туристичного призначення. Він з оптимізмом надіється, що частішими мешканцями його оселі стануть все-таки митці, бо тут для них ще місць, неоспіваних на полотнах, хоч відбавляй. Отож, приїжджайте, відпочивайте і малюйте, професіонали і аматори пензля!
