Людмили й Богдана Коржів
Нещодавно в стінах Закарпатського обласного художнього музею відкрилася виставка Людмили Корж-Радько та Богдана Коржа. Мистецький проект „Вибране” демонструє 11 років творчого життя подружжя. Експозиція вражає жанровою та тематичною різноманітністю, якій може позаздрити не один художник. У чому ж секрет творчості Коржів?Мистецьке подружжя Людмили та Бог-дана Коржів відомо не тільки в Закарпатті, але й далеко за його межами. Без перебільшення, можна стверджувати, що в середовищі закарпатських митців вони є самобутніми художниками. Їхні твори виключають ознаки локальності та етнографізму. Мистецтво цих художників позбавлене традиційних формул та академізму. Свідомо уникаючи претензійності та актуальності ( явища доволі поширені у сучасному мистецтві), Людмила і Богдан творять свою реальність, де панують узагальнення та поетичність.
Богдан – скульптор, який творить образи, народжені просторовим мисленням. Його матеріали: камінь, бронза, глина – прості і первісні. Ще з дитинства він мріяв стати художником чи археологом. Постійно крутився в Хустському музеї, разом з музейниками збирав археологічні експонати. Певно, звідти любов до матеріалів, що дає природа. Свій потяг до об’ємно-просторового мистецтва пояснює впливом вуйка, що різьбив іконостаси.
Роки навчання в Ужгороді та Львові заклали основу майстерності, дали впевненість у власних можливостях. Роки пошуків власного почерку не розтягнулись у десятиліття. Молодий, активний і амбітний Богдан у формах кулі, кола, овалу втілює складні образи множини ідей світу. Для творчої манери скульптора стає характерним поєднання модерної форми, архаїки та мінімалізм образотворчих засобів.
Так народжувалися його Жінки, яких за часів Союзу чемно ставив на полички та прикривав мішками ( чи від пилу?). В тяжкі часи соцреалізму митця нерідко звинувачували в авангардизмі. Особливо в студентські часи, коли в графічних серіях образ людини трактував як прямокутник з кулькою зверху, вводив стилізований символ хреста. Аби не бути розчавленим машиною „гвинтиків та шурупчиків” син „українського репатріанта” виконував на замовлення людей з автоматами, пролетарів, колгоспників.
Сьогоднішнє жанрове різноманіття творчості Богдана Коржа вражає! Від медалей, присвячених видатним особистостям, скульптурних портретів, складних монументальних робіт – до символічної пластики та інсталяцій. Достатньо побіжно переглянути скульптурний доробок митця, щоб твердити про багатство творчого мислення, діапазон визначених завдань. Монолітом в творах завжди виступає ідея і форма. Митець не порушує природу матеріалу. Складається враження, що камінь під вправними рухами майстра оживає. Вибагливі форми, дивовижна пластичність ліній підкріплюються досконалим знанням ком-позиції. Жодної зайвої деталі, елементу, руху. На рівні формовиразу його не цікавлять „новації”. Він настільки демократичний, незалежний, а від того і самобутній, що йому не загрожує „відставання” від часу.
Каміння містифікувало творчий про-цес Богдана. Символьне мислення отримало метафізичну основу. В його творах панує стан проникності та метаморфози. Нерідко в Коржевому „саду скульптур” зустрінеш подвійні образи, які у звичному світі постають відокремлено та незалежно. Такими є Богданові Жінки — богині-ідоли, сповнені тілесними та душевими земними переживаннями...
Появу Людмили Корж-Радько на те-ренах мистецтва Закарпаття не можна назвати випадковим. Життєва дорога впевнено вела її на Захід: Печенга (Росія), Черкаси, Київ, Львів, Ужгород. Дитяче бажання стати лікарем розвіялось запахом фарб, якими був просякнутий старший брат, що навчався в Республіканській художній школі ім.. Т.Шевченка. Рішення Людмили батьки сприйняли без заперечень, тож попереду її чекав Київ. Гомінливе мистецьке життя столиці Людмила згадує й досі.
Бажання ознайомитися та відчути прикладне мистецтво привело художницю до Львова. Набута майстерність у монументальному живописі вилилася творчими роботами — вітражами, якими художниця впевнено заявила про себе на Закарпатті.
Світ образів Людмили — сконцентровані вирази поетико-філософських понять. Багатий внутрішній світ проступає крізь малюнки її робіт. Багаторічні творчі пошуки у графіці і живопису, камерна філософська натура художниці вилилися у цілу систему зображальних умовностей. Її творчу манеру вирізняє витонченість, вишукана лінеарність та декоративність.
Жіночі образи займають центральне місце в творчості мисткині. Застиглі Пані на полотнах – умовні постаті, в яких по-єднані одвічні протилежні поняття Інь і Янь. Ці образи статичні, рух майже відсутній. Лаконізм зображальних засобів підтримує загальне елегійне звучання.
Споглядання – основа творчості Люд-мили. Умовність – лише загострює спостережливість. Хіба ж тільки очі жінки здатні розкрити її внутрішній світ? Зовнішні вияви емоцій мовчазних Пані художниця ховає у хитросплетіннях пальців.
У невибагливих сюжетах, спокійних тонах, буденності персонажів мисткиня вміло демонструє глибокий професіоналізм та безпосередність. Повноту уяв-лень про людину і світ відбиває не тільки живопис Людмили, а й книжкова графіка . Однією з останніх робіт є ілюстрації до „Декамерона” Д.Боккаччо. Арсеналом художніх засобів, лаконізмом та гостротою рисунка художниці вдалося передати не тільки дух епохи Ренесансу. Об’єктом зображень стає світ людських емоцій і стосунків. Без натуралізму та надмірної конкретики, художниця роз-шифровує образи, де головною стає мова жестів та міміки.
У творчості Людмила – антрополог настрою. Її роботи завжди вирізняються легким, плавним , впевненим рисунком, м’яким гармонійним колоритом. Мож-ливо, це зумовлено тим, що не сприймає творчість як конвеєр, де щоденна норма – шедевр. Тому може дозволити собі малювати те, що відчуває, без претензій на оригінальність та визнання.
Людмила і Богдан. Камінь і Лінія. Роблять тільки те, що люблять. Люблять те, що роблять.
