Потрапити у середньовічні винні пивниці, продегустувати там напої, а ті, що сподобалися, купити – ще можливо в селищі Середньому на Ужгородщині. Але скоро така нагода може відійти в минуле. Виноробне підприємство – колись візитівка Ужгородщини – нині на межі виживання.
Потрапити у середньовічні винні пивниці, продегустувати там напої, а ті, що сподобалися, купити – ще можливо в селищі Середньому на Ужгородщині. Але скоро така нагода може відійти в минуле. Виноробне підприємство – колись візитівка Ужгородщини – нині на межі виживання, пише Газета "Старий Замок".
«Тому що» господарюють «не так»
У Середньому на початку року депутати навіть скликали сесію, аби публічно обговорити ситуацію з «Леанкою».
«Коли теперішній директор – Василь Боднар – прийшов працювати, у нас трудилося 370 чоловік, – розповідає голова профкому «Леанки» Ангеліна Соловейко. – А нині лишилося тільки 70. Люди переведені на половину ставки. Частину платні дають зерном, відтак на руки бригадири мають якихось 200 гривень. Ті, хто безпосередньо збирав виноград, грошей не отримали ще й дотепер. А директор виписав собі файну зарплату, використовує службовий автомобіль і пальне, за яке платить підприємство».
Ангеліна Михайлівна, котра працює на «Леанці» з 1970 року, наводить також інші приклади: зі 164 гектарів виноградників обробляють близько 60. Це призводить до того, що якість фірмових вин «Леанки» котиться до дна. Вся інша земля підприємства заросла бур’янами, подекуди покрали навіть стовпчики для лози. Ще є численні гектари занедбаних полів і садів. А частину виноградників неподалік села Андріївки, стверджує Ангеліна Соловейко, віддали під облаштування сонячних батарей. Скаржиться голова профспілки й на те, що на фермі підприємства коровам не додають корму, тож худобина нидіє на очах.
За інформацією ж державних ревізорів (колишнє КРУ), за 2007–2009 роки неефективних витрат на «Леанці» було на 710 тисяч гривень. Крім того, втратили доходів на суму понад 2 мільйони. Серед причин – підприємство не страхувало урожай від негоди, а виготовлену продукцію продавало за... нижчі від собівартості ціни.
Сама Ангеліна Соловейко стверджує, що з останніх сил захищає фірму від остаточного краху. Ситуація загострилася, коли напередодні Нового року із їдальні підприємства працівники приватної фірми почали забирати кухонне обладнання.
«Так, воно було старе, але працювало, – каже Ангеліна Михайлівна, – та все почали вивозити як брухт». Голова профспілки викликала міліцію. Тепер ужгородський райвідділ з’ясовує, чи події у їдальні були злочином. Саме приміщення виглядає не найкраще – вікна розбиті, будівля підходить хіба що для сталкерських прогулянок. А колись у ній, крім їдальні, діяв гуртожиток для молодих працівників і невеличкий готель для гостей: до «Леанки» спостерігати за процесом виноробства приїжджали численні делегації.
За те, що намагалася перешкодити вивозити обладнання із їдальні на брухт, каже Ангеліна Соловейко, Василь Боднар хотів змусити її звільнитися. На знак протесту жінка оголосила кількаденне голодування прямо в кабінеті директора. У цьому протистоянні пані Ангеліна перемогла – вона й далі повноцінний працівник фірми.
Та чи можна нині хвалитися й гордитися тим, хто працює на «Леанці»? Ще 10 років тому це державне підприємство у своїх рекламних буклетах інформувало, що рівень його рентабельності коливається від 18 до 35 відсотків. А показники зарплати працівників у півтора-два рази вищі, ніж у середньому на Ужгородщині. Голова профспілки додає: коли в середині 2000-х років багаторічний директор підприємства Хачатур Петросян звільнився, в активі фірми були додаткові 500 тисяч гривень. За іронією долі, саме стільки коштує й ліцензія на продаж вина.
Державне підприємство добила держава
«Посприяли» скруті «Леанки» та й багатьох інших закарпатських підприємств і введення півмільйонної вартості на «винну» ліцензію, і те, що держава «заморозила» ці фірми, не даючи засобів для існування, не кажучи вже про їх розвиток і можливість шукати інвестора. Натомість висока вартість ліцензії зіграла на користь винзаводів-гігантів, котрі підконтрольні олігархам, адже їх «бідніші» підприємства-конкуренти зі своєю продукцією просто зникли з ринку.
2003-го року Верховна Рада України внесла підприємство «Леанка» до переліку тих, які заборонено приватизовувати. 2008-го депутати Закарпатської облради зверталися до Кабміну, аби вивів «Леанку», а також кілька інших держпідприємств, із того списку. Бо доки держава думала, на «Леанці» й подібних агропромислових підприємствах на той час назбиралося 2 млн 766 тисяч гривень зарплатного боргу і 3,4 млн – до Пенсійного фонду.
Народний депутат України Василь Петьовка неодноразово добивався, аби «Леанку» та інші закарпатські радгоспи «відпустили на волю», дозволивши знайти інвестора і таким чином врятуватися від остаточного знищення. Зрештою, це обіцяли, як і зниження вартості ліцензії, мало не всі посадовці, які навідували Закарпаття, починаючи з президента. Проте...
Василь Петьовка вважає, що принцип, закладений у вартість ліцензії має бути максимально простим: більше пляшок на продаж – більше плати.
А поки що «Леанка», яка вижила у кризові 90-ті, 2013-го залишається одним із підприємств-фантомів із гектарами занедбаних земель і мільйонними боргами, які держава і врятувати не може, і дозволити приватизувати не хоче.
