Виноградівська майстриня з вільної боротьби мріє побувати на олімпійських іграх (ФОТО)

І досі при згадці про нього у Іванни на очі навертаються сльози – то ж саме він, Еміл Емілович, дав їй путівку в спорт. Відтоді, з дев’ятирічного віку, боротьба стала не тільки її захопленням, але й невід’ємною частиною життя. Бувало, спершу на тренування ходила потай від мами – тривалий час вона не дозволяла, застерігаючи доньку від травм. Заспокоїлася, коли побачила, що дівчинка повертається з перемогами, має певні досягнення і здобутки. Іноді й супроводжувала доньку на змагання, траплялося, їхати треба було й за свій рахунок. Бувало, ночували в чужому місті просто-таки в спортзалі, на підлозі, на матрацах. Всі ці роки Іванна жила спортом, усе її єство заполонила боротьба, навіть навчання відійшло на задній план. Щоправда, прогалину в цьому плані доводилося заповнювати в університеті, де сумлінно вчилася, аби мати стипендію і не бути тягарем для мами. Не раз і не двічі воля до перемоги увінчувалася успіхом: Іванна – майстер спорту з вільної боротьби, неодноразова чемпіонка різних всеукраїнських і міжнародних змагань, чемпіонатів і кубків України. А торік, ставши срібним призером чемпіонату України з вільної боротьби серед юніорів, мала їхати в Сербію на чемпіонат світу. Однак ні на збори кращих українських борців, що проходили в Конче-Заспі і передували цьому престижному форуму, ні в Сербію вона так і не поїхала. Своїх коштів на це не мала, а передбачених не отримала своєчасно. Хоча й планувала їхати, терміново виготовила закордонний паспорт. А загалом Іванна мріє побувати на олімпійських іграх, світових борцівських форумах, відчути дух таких масштабних змагань, бути задіяною в них або ж узяти участь хоча б у якості волонтера. У шкільні роки спробувала себе в різних видах спорту – в боротьбі, баскетболі, волейболі, футболі. Займалася також малюванням, танцями, закінчила школу мистецтв, здобувши музичну освіту. В дитячі роки спорт був її захопленням, проте вона настільки прикипіла до нього душею, що вирішила пов’язати з ним і своє подальше життя. Наразі отримала диплом бакалавра Львівського Державного університету фізичного виховання. До слова, студентка здобувала успіхи не тільки на борцівському килимі, але й у легкій атлетиці – торік була переможницею з семиборства серед факультетів вишу. Виступала за університет і на змаганнях з самбо та дзюдо, словом, куди тільки не запрошували. Бійцівські якості допомагають дівчині і в житті. Змалку вміла постояти за себе, при потребі заступалася й за подруг. Зрештою, хлопчаки її й не займали, не лізли «на рожен», знаючи, що вона борчиня – таких краще не чіпати. Хоча різні ситуації траплялися часом. Бувало, й з кулаками доводилося захищатися. Приміром, ще навчаючись на першому курсі дала відсіч юнакові, який образив її (причому майстру спорту з боксу). Билися, як кажуть, конкретно. Серед білого дня на вулиці у Львові, на трамвайній зупинці. І, між іншим, ніхто не втрутився, не заступився за дівчину, всі тільки спостерігали за сутичкою. Відтак, коли про інцидент стало відомо у викладацьких колах, львівський студент-боксер ледь не «вилетів» з університету (батьки задіяли зв’язки, аби «зам’яти» справу). За словами борчині, спорт – це не тільки радість перемог і гіркота поразок, але й невтомні тренування і ризик травм. Усіляко бувало – чи за тиждень до престижних змагань, ледь не падаючи з ніг від утоми і виснаження, «зганяла» зайву вагу, чи, пересилюючи біль, продовжувала поєдинок, чи виходила на килим з високою температурою. Що вдієш? Це – спорт. І слабким духом тут не місце. Отож, приймала знеболювальне, мобілізувала всі сили організму та силу волі – і перемагала суперниць… За 9 років тренувань і участі у різноманітних змаганнях у Іванни зібралася солідна колекція спортивних нагород. Та для дівчини головне, що вона не підводить своїх тренерів – Еміла Кудрона, світлу пам’ять про якого береже в серці, та Івана Боршоша, нині директора Виноградівської ДЮСШ. А найважливіше, що нею пишається мати, бо вона виправдовує її сподівання…