Я давно не була у кардіологічному відділенні райлікарні, хоч років з 25 тому «прописувалася» там регулярно — лікували від інфаркту мого батька. І тепер, навідавшись сюди до знайомої, була приємно вражена перемінами, що тут сталися. Можливо, їх не так помітно тим, хто буває тут часто, а от для відвідувача рідкісного ці зміни на краще справді вражаючі.
Виблискує світлою плиткою коридор, у всіх палатах поміняно двері, встановлено пластикові вікна, настелено новою плиткою підлогу, завезено зручні для хворих ліжка і тумбочки. Та це квіточки порівняно з тим, яку апаратуру має відділення, — цьому може позаздрити будь-який кардіолог будь-якого райцентру Закарпаття. Недарма на недавній обласній науково-практичній конференції на тему «Розвиток кардіології в Закарпатті від минулого до сучасності.
Сучасні принципи лікування хворих з серцево-судинною патологією» виноградівських кардіологів згадували добрим словом. Колись тут працювали відомі, на жаль, вже покійні лікарі-фахівці Василь Бібен і Карло Семак, медсестри Марія Копча і Марія Ковач. А сьогодні тут підібралася команда професіоналів, яких цікавить не стільки статистика у звітах, скільки реальна картина суто професійних моментів як у роботі підрозділу, так і у вузькопрофільних питаннях
За звичкою завідувача Івана Ороса, вони ніколи не хвалять один одного, а в першу чергу намагаються помічати мінуси, щоб потім разом їх позбуватися. І така здорова конкуренція, чи свого роду соцзмагання (кому як більше подобається) дає свої позитивні результати, спонукає прискіпливо реагувати на найменше зауваження колеги. Працюють як єдине ціле, злагоджено, принципово відносячися до роботи, і думка кожного є дуже важливою для всіх. Лікарів Ольгу Попович, Івана Ісака, Тетяну Дору, старшу медсестру Світлану Бочкор знають далеко за межами райлікарні. Я спитала Івана Адальбертовича, кого він би відмітив, а він відповів коротко: «У нас погані не працюють».
Втім, так тут було не завжди. Днями кардіологічному відділенню райлікарні виповнилося 30 років. У суєтних буднях за цей невеличкий ювілей якось і забули. Та в мене в руках є наказ №117 по Виноградівській центральній райлікарні від 17.09.1981 р. «Про відкриття каріологічного відділення на 40 місць», виданий тодішнім головним лікарем Терезією Кадар. Саме при ній почалася розбудова структурних підрозділів установи.
У це відділення він прийшов працювати у 1982 році, як і його колега Ольга Попович. Він, правда, із завідувача амбулаторії в Новому Селі, яка була базовою амбулаторією передового досвіду області. Тоді ж було організовано і кардіологічну службу — у поліклініці нині її активно здійснює лікар Люба Попдякуник. Завідувач йому попався дуже вимогливий - Петро Попдякуник (у свій час він працював директором Виноградівського медучилища), а старшою медсестрою Тетяна Грабович.
Ця риса характеру - принциповість у всьому - стала в пригоді молодому фахівцю, він старався бути схожим на свого наставника. Та Бог не дав йому занадто жорстку хватку керівника, він не навчився виривати щось для відділення, як кажуть, із зубами, зате наділив іншими вкрай потрібними рисами характеру, насамперед людяністю, терпінням, толерантністю, які так потрібні будь-якому фахівцю, до якого звертаються хворі. Саме за це люблять і поважають Івана Адальбертовича пацієнти.
І це є найвищою нагородою для лікаря. Бо ж як не радіти, коли, наприклад, недавно навідався в с. Пушкіно до колишнього пацієнта, якому 25 років тому обласні спеціалісти відміряли два тижні життя, а він живе й досі. Тоді у одужання цього хворого вірив лише сам лікар. І ця віра предалася рідним, які й зараз, через стільки років, радо зустрічаються із І. Оросом, пам’ятають його поради і настанови. Таких прикладів можна навести багато, бо ж і років роботі віддано багато. А він, як і 20-25 літ тому, все собою незадоволений. «Я все життя хотів зробити більше», — каже. А роки йдуть, самому вже за 60.
«Подивіться, скільки хворих, як можна бути спокійним, коли перевантажено відділення, розраховане зараз на 48 місць, майже як і 30 років тому». А було ж і 60 ліжок! І хіба можна стан лікування оцінювати ліжко-днями? Тим паче, коли в нашому районі помітний ріст серцево-судинних захворювань, по каріологічній групі, по гіпертонічній хворобі, по гострому інфаркту міокарда. І тут він акцентує увагу як на пасивності, а то й на відмові людей від рекомендованого обстеження та недотримання режиму лікування, так і на недостатній активності з боку лікарів та середніх медпрацівників в плані вимогливості та переконання пацієнтів по дообстеженню і лікуванню, а також недостатньою оснащеністю АЗПСМ клінічними лабораторіями та електрокардіографами (на сьогодні вони ще відсутні в 9 амбулаторіях).
У самому ж відділенні все це є. Іван Адальбертович з гордістю розповідає про благодійників, які допомогли придбати так необхідне обладнання. Років 16 тому налагодили дружні зв’язки з східно-європейською місією із Голландії, представини якої подарували їм ультразвукову апаратуру та допомогли облаштувати відділення майже на 250 тисяч гривень! З такою ж теплотою в голосі розповідає і про допомогу адвентистів сьомого дня — ця релігійна конфесія на чолі з пастором Іваном Філіпом відремонтувала палати, поміняла вікна і двері. До речі, вони знайшли спонсорів у Чехії: фінансову підтримку надала благодійна організація «Маранафа», а дві інші — «Милосердний самарянин» та «Допомога без кордонів» організували людей: всі роботи виконували студенти-волонтери різних вузів з Чехії.
А скільки гордості в голосі, коли відчиняє двері палати №9 — її капітально відремонтував за власні кошти депутат обласної ради, наш земляк Сергій Рішко. А вивіски на всіх кабінетах — то справа рук городянина Віктора Альошина. А кабінет функціональної діагностики, один з кращих в області: за спонсорські кошти сюди закуплено монітор із електродефіблятором і кадріостимулятором вартістю 98 тисяч гривень, не кажучи вже за менш вартісту апаратуру. Та й ремонт кабінету обійшовся аж у 10 тисяч гривень (сьогодні тут працює син першого завідувача Ігор Попдякуник). Свого часу допомогу відділенню надавали також відомі на Виноградівщині люди — Валентин Назаренко із Сасова, Герман Розентал, Юрій Данко, Федір Митрюк із Виноградова, Федір Довжан із Підвиноградова. Зауважимо: сьогодні відділення відповідає всім вимогам по наданню невідкладної планової кардіологічної допомоги жителям Виноградівщини.
Хоч з Іваном Адальбертовичем ми зустрічалися у вихідний (в робочий день на розмови з журналістами у нього ніколи не було часу), він і зараз помітно поспішав: поговорити з ним хотіли знайомі мені вчитель, суддя, голова колгоспу, циганка. На його вихідний ніхто не зважав, ніби так і мало бути: якщо ти «зловив» його у кабінеті, значить, вирішиш своє питання. Тільки ніхто не згадав, що й лікар теж має право на відпочинок...
