більше сотні рушників і сорочок

У селі Ізки Міжгірського району Закарпаття живе 76-річна вишивальниця і рукодільниця Ганна Зубанич. Незважаючи на такий поважний вік, вона досі займається своєю улюбленою справою: пряде із овечої вовни нитки, потім — плете светри, шкарпетки. Ще кілька років тому Ганна Зубанич дуже гарно вишивала, але тепер цього робити не дозволяє слабкий зір. А в молодості її рушниками, сорочками, платами (хустинами. — Авт.) милувалися усі сільські жінки.

Коли ми завітали до хати Ганни Іванівни, жінка саме працювала за прядкою. Веретено в її пальцях — немов живе. Один клубок ниток жінка може випрясти за день. Розповідає, що закінчила всього сім класів сільської школи. Батька сімейства тоді забрали на війну - доводилося зі старшими братами допомагати матері. Тоді ж Ганна і й навчилася від неньки гарно вишивати і обробляти вовну.

«Батько як вернувся із войни —  прожив ще півроку, — каже Ганна Зубанич. - І аж тоді почалося. Треба було виконувати усю хатню роботу. Часу на вишивання майже не було». Але вечорами Ганна брала рукодільницькі клунки і йшла на вечорниці. У сусідській хаті збиралися усі сільські подруги - одні вишивали, інші - пряли, треті — ткали.

Ганна Зубанич виймає із шафи вишивані рушники. Одні оброблені гладдю, деякі - «хрестиком». Каже, що вишила більше сотні рушників, сорочок, хустин.

«А щоб вишити файні рушники - потрібне було полотно, — каже вишивальниця. - Тому ми вирощували коноплі, вимочувати їх у мочилі, терли, сушили, чіхрали і ткали». Домоткане полотно Ганни Зубанич дуже міцне. Ним жінка користується ще й дотепер.

Ми прощаємося з господинею, а вона знову бере в руки веретено...