але не без (о)гріхів
Минулого тижня в ужгородському музеї ім. Йосипа Бокшая відкрилася виставка «Да святиться ім’я Твоє» народного художника України Івана Шутєва. 76-річного митця привітали, зокрема, директор музею Франциск Ерфан, Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашик, доктор економічних наук, професор Іван Мешко, народний художник Іван Бровді та ін.
Усі висловлювали захоплення творчістю іменинника, бажали здоров’я, натхнення, наснаги в роботі. Завважилося, що не був присутнім, а отже, й не виступив як зазвичай голова крайового осередку НСХУ Борис Кузьма, котрий віднедавна – дива та й годі! – рве цуря й мече ікру від того, що 13 членів Спілки, у тому числі й Іван Шутєв, створили нову групу «Традиції та сучасність». Відтак їх охрестили – хоч стій хоч падай! – розкольниками.
Господи, радянщина, виявляється, ще не вивітрилася з наших голів.
Наразі старійшина закарпатського малярства представив на суд глядача кількадесят полотен дерев’яних церков буквально з усіх куточків нашого краю (до речі, деякі святині вже чи згоріли через людську недбалість, чи комуністи, чи вже незалежницькі невігласи їх розібрали), чимало натюрмортів і пейзажів. Але як звисновковували в кулуарних розмовах відомі поважні персони (з усіляких причин заборонили себе називати), виставка, по-перше, перевантажена (мовляв, чотири зали абсолютно достатньо, аби себе ґрунтовно й грамотно презентувати, отже, не варто було вішати на стіни якнайбільше робіт); по-друге, шкода, що на картинах майстра не стоять роки написання, аби була можливість порівнювати молодого, зрілого й літнього вже Шутєва, котрі, звісно, різні і в тематиці, і в стилі, і в таланті; по-третє, від зображених храмів віє певною фотографічністю та й одноманітністю (як влучно висловився мій добрий цімбор-інтелектуал, конвеєрністю). Звісно, впадає в око й ключова картина «Маки», від котрої пахне... кічем. Приміром, саме такими любительськими полотнами заполонена ужгородська площа Театральна. Професіонал не має права так вицяцьковувати деталі, намагатися передати природу щонайнатуралістичніше, бо вихолощується основне – експресія. Правда, загалом соняшники, квіти вдало, ніби рефренно врізноманітнюють релігійну спрямованість виставки.
Сильний, зворушливий Шутєв і в старих хижках. Та хай там як, неординарний митець, без сумніву, глибоко залюблений в Срібну землю, бачить її красу в своєрідному, неповторному ракурсі.
