Все-таки Кужбеям суджено зникнути з карти Міжгірщини: село у верхів’ї гір, котре з півстоліття тому осиротіло внаслідок епохи модної урбанізації, як стало відомо, залишають його останні “могікани” — сестри Калина та Анна Бряники. Молодшій, до речі, вже 55 років, а старшій й поготів — 70.
Саме вони 18 літ тому сміливо наважилися з найближчих Соймів повернутися у глухий ведмежий кут предків, у якому в 60-і роки минулого століття запанувала мертва тиша — його мешканці поголовно переселилися у сусідні села у пониззі. Майже два десятки літ вони тут, у піднебессі, самотньо жили і ґаздували на землі та обійсті — вирощували картоплю та іншу городину, тримали корови, вівці, косили і сушили траву і, звичайно, збирали гриби, що росли майже біля порога старої убогої хатини…
Господарювали до тих пір, поки вистачало сил. Снага вичерпалася, бо обидві незаміжні жінки — інваліди. Намір “дезертирувати” з безголосих Кужбеїв мали раніше, але трималися сестри-“робінзонки” до останнього — цієї зими твердо запланували зимувати у підніжжі — Соймах. Там, де колись жили під однією стріхою з сестрою Оленою. Тим паче, що хата збудована на два входи. Зять Бряників — пенсіонер Іван Блинда вже підсоблює у ремонті колись покинутого приміщення.
Догадуємося: у Соймах Калині та Анні, як-не-як, а нудно буде за Кужбеями з мальовничою природою. Воднораз скучно буде і за Бряничками тим, хто звик мандрувати у зникле високогірне село і тепло зустрічатися з гостинними сестрами, котрі тут тривалий час вели аскетичний спосіб життя.
