Часом доводиться опинятися в ситуації, коли проста операція – зняття готівки з картки навіть в Ужгороді, не кажучи вже про райцентри, може перетворитися на серйозну проблему. Незважаючи на те, що обласний центр деколи скидається на таку собі міні-Швейцарію і від вивісок фінустанов в очах просто рябить (на одній вулиці їх можна нарахувати з десяток-два), все ж часом буває надто складно знайти «потрібний» банкомат.
Завдання ще більше ускладнюється у «зарплатні» чи «стипендіальні» дні, коли біля кількох апаратів, що видають готівку, вишиковується немала черга охочих покласти зароблене за місяць собі до кишені.
Після загального ажіотажу до обіду банкомати можуть бути спустошені або ж видавати винятково вибіркові банкноти – номіналом у 200–500 грн. Аби дістатися іншого, доводиться проїхати чи не через півміста. Усе це спричинює чималі незручності: від проблем із придбанням товарів чи продуктів на ринку до банальної неможливості пообідати в улюбленій піцерії.
Однак законодавець вирішив потурбуватися про громадян із платіжними картками (чи, що ймовірніше, про їх надавачів). Із вересня набула чинності урядова постанова, яка зобов’язує майже всі магазинчики, кав’ярні й піцерії (або щонайменше ті з них, які фіксують свої розрахункові операції, тобто використовують касовий апарат) надати для відвідувачів можливість розраховуватися не лише готівкою, а й платіжною карткою. Проте на сьогодні навіть в обласному центрі Закарпаття далеко не в кожному закладі вдасться розплатитися безготівково. Що й казати про райони.
Переважно таку можливість клієнтам надають супермаркети, великі мережеві магазини, ресторани й лише поодинокі кав’ярні. І справді, як повідомляє управління економіки й підприємництва Ужгородської міської ради, лише близько третини об’єктів, котрі провадять роздрібну торгівлю, сьогодні мають термінали для розрахунку платіжними картками. У райцентрах показник, слід очікувати, ще менший.
Сергій, власник кав’ярні в Мукачеві, пояснює це просто: «Досі в нашому закладі не було особливої потреби встановлювати термінал. Клієнти за каву з тістечком переважно розраховуються готівкою. Але якщо є постанова, і закон вимагає, то звичайно ж, дітися нікуди – встановимо».
Ужгородка Марія Фулевич, власниця магазину побутової техніки, називає іншу причину, чому не всі заклади ще на безготівковому розрахунку: «У нас певний період вже був термінал для платіжних карток, та близько року тому сам банк забрав його нібито на ремонт, а згодом так і не поновив. У нашому магазині люди не часто використовують для оплати кредитки. Тому, думаю, банку не було вигідно тримати й обслуговувати термінал, зважаючи на те, що за рік там назбиралося платежів на суму, не більшу від 4 тисяч гривень».
Попри те, що наявність терміналу для власників закладів загалом вартує небагато (близько 50 грн. на місяць), при безготівкових розрахунках магазину чи ресторану все ж доводиться «ділитися» з банком певним відсотком коштів. Та цей факт зупиняє не всіх підприємців. Сергій Запісочний, менеджер магазину із продажу туристичного спорядження «Вертикальний світ» в Ужгороді, каже: «У нас термінал для розрахунку вже діє кілька років. Він, без сумніву, є потрібною річчю, адже чим далі, тим більше людей отримує заробітну плату на пластикову картку. Плюс для клієнтів – не потрібно з собою носити готівку. Мінус лише в тому, що при розрахунках вже з магазину, на рахунок якого гроші надходять, знімається певний відсоток за еквайринг. А це близько 1–2,5 % суми».
Такі проценти доволі високі, – зауважує голова правління регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців у Закарпатській області Маргарита Мощак: «Якщо, до прикладу, в Італії чи Німеччині підприємці в аналогічних ситуаціях сплачують банкам 0,3–0,4 % вартості платежів, то у нас у десятки разів більше». Водночас пані Маргарита переконана, що переходити на безготівковий розрахунок все ж таки треба і питання на часі, бо ж не в кам’яному віці живемо. «Певною мірою це навіть сприятиме детінізації бізнесу. Однак мушу ставати на бік підприємців, адже із сьогоднішніми відсотками при картковому продажу деяких видів товарів доводиться віддавати банкам понад третину витогу. Отож виходить наразі так, що на цьому законі суттєво наживатимуться банки», – переконана Маргарита Мощак. «Наочна математика: до прикладу, закупівельна вартість однієї пачки сигарет – 13,97 гривні, продажна ціна (за законом – націнка обмежується) – 15 грн. Відповідно дохід підприємця, який її продає, становить 1,03 гривні (слід урахувати, що це так званий «брудний» дохід – без урахування ПДВ, зарплати працівників, витрат на електроенергію тощо). У разі, якщо оплата покупки проходить через термінал, продавець змушений віддати з цієї суми банку 38 копійок, а це понад 30 %», – ілюструє ситуацію голова правління закарпатського УСПП. Звичайно ж, цигарки не є крамом першої потреби, проте не надто відрізняється ситуація із продажем соціальних товарів.
Наразі ж банки, користуючись нововведенням, намагаються залучити якомога більше клієнтів. У зв’язку з цим декотрі банківські установи навіть почали зменшувати відсоток стягнень з фінансових операцій – із 2,5 % до 2 і навіть 1,6 %. «Однак, до європейських 0,4–0,3 % нам ще дуже далеко», – підсумовує Маргарита Мощак.
Отож, як видно, урядовою новацією цілком можуть бути задоволені банки й громадяни –власники платіжних карток. Приводів для радощів дещо менше у підприємців. Однак український бізнес, загартований за часи незалежності численними кризами та «креативними» ініціативами законотворців, звик виживати й пристосовуватися до будь-яких умов. Нема сумнівів, що так буде й цього разу.
