Плід важить майже 200 грамів

73-річнийВасиль Заяць із села Медведівці Мукачівського району Закарпаття вивів персики з червоною м’якоттю. Назвав сорт Ерітрокарпа.

Проходимо до саду Заяця. Він має площу 6 га. Селекціонер вирощує тут 250 сортів персиків, 70 сортів сливи, 50 — абрикосів, 20 — мигдалю.

Деревця Ерітрокарпи ростуть біля паркану. На перший погляд новий сорт не відрізняється від інших. Господар зриває доспілий плід. Розтинає його посередині. М’ясиста серединка  темно-рожевого кольору.

— Таких ніде в світі ще немає, — зауважує Василь Андрійович. — Є червоні персики-дикуни, але вони дрібні. А цей плід важить біля 200 грамів.

Пропонує скуштувати. Плід кислуватий.

— Не доспів ще, — каже господар. — Треба два-три дні, й можна зривати.

Селекціонуванням Василь Заяць захопився, коли перейшов до шостого класу. Після школи навчався на біологічному факультеті Ужгородського держуніверситету. 25 років провчителював у місцевій школі. Із середини 1980-х років працює в університеті. Вісім років тому створив кафедру плодоовочівництва й виноградарства на біофакультеті.

— Над цим гібридом я працював 30 років, — хвалиться Микола Заяць. — Щоосені відбирав кращі зернятка, а навесні висівав їх у землю. 2003-го отримав результат. Запатентував сорт 2006-го. Але Ерітрокарпу ви поки ніде не купите, бо є він тільки тут і по сортодільницях України.

Персик Ерітрокарпа не потребує особливого догляду. Навесні Заяць підпушує трактором землю в міжряддях, обрізає гілочки та обприскує дерева.

— Захищаю від кучерявості листя, це хвороба всіх сортів персика. Дерева треба обприскувати розчином із мідного купоросу й вапна. Суміш можна купити в господарському магазині, але я сам її готую — так надійніше, — запевняє. — Триста грамів тривідсоткового купоросу змішую з десятьма літрами води й 400 грамами вапна.

Деревця Ерітрокарпи і живці персиків Заяць пропонує фермерам.

— Люди й не здогадуються, як можна заробити, — розповідає чоловік. — Ерітрокарпа добре родить — дає 300 центнерів із гектара. Тому живці дерева віддаю фермерам безкоштовно, молоді саджанці продаю. Але закарпатці неохоче займаються садівництвом.

Клопоту Василю Заяцю завдають діти із сусідніх сіл.

— Підлітки проникають до саду і крадуть дерева, — зітхає. — Навесні сто саджанців потягли. Сад великий — устерегти все не можу. Добре, що жінка Ганна Семенівна допомагає.

Щоб закріпити сорт персика й передати його на вирощування, Василю Заяцю потрібно ще 5–7 років.