Дівчина мріє, аби в майбутньому люди з лімфатичними проблемами могли отримувати адекватну допомогу в Україні.
Про Вікторію Маслей нещодавно писали і місцеві, й загальноукраїнські видання. Дівчині, яка ось уже 13 років бореться з тяжкою й дуже рідкісною (буквально кілька випадків на весь світ) хворобою, терміново потрібна була госпіталізація в німецькій клініці.
Власне, Віка якраз звідти поверталася, але в Будапешті їй знову стало зле, вона потрапила до лікарні «швидкої допомоги», а там стабілізувати стан хворої ніяк не могли. І грошей, щоб повернутися на лікування до Європейського лімфоцентру, родина не мала. Допомогли добрі люди. Аби подякувати всім, Вікторія Маслей та її мама Віоріка Віллашек прийшли до прес-центру «Закарпатської Правди».
Вікторія Маслей розпочала саме з щирого «спасибі» всім, хто був і залишається небайдужим до її долі, допоміг перебороти важкий період загострення недуги, – знайомим і незнайомим закарпатцям, журналістам, колегам, облдержадміністрації, медикам. «Знаю, що в кожного свої проблеми і є люди не менш хворі, ніж я, але, на жаль, моя хвороба не лікується тут, тому довелося просити про допомогу, – каже Вікторія. – Дуже вдячна всім, хто надав неоціненну матеріальну та моральну підтримку. Я ніколи не була так довго на лікуванні за кордоном і навіть траплялися моменти, коли думала, що вже не повернуся додому. Ця хвороба настільки дивна, незрозуміла як для мене, так і для лікарів, що контролювати її неможливо».
Дівчина повернулася додому хоч і не повністю здоровою, але в стабільному стані. Її мама розповідає: «Як тільки мені зателефонували з Угорщини, що Віці зле, я з молодшою дочкою відразу поїхала до неї. Спасибі працівникам угорського консульства – візу зробили за день.
Виглядала Вікторія дійсно жахливо, до аорти була підведена трубка. Пізніше медики пояснили: ослаблений організм (адже дівчина поверталася з лікування) дорогою підхопив інфекцію, і розпочався перитоніт. Обсяг лімфи збільшився, вона була у легенях, черевній порожнині, – всюди. А до того ще й висока температура. Угорські лікарі, як не старалися, нічого вдіяти не могли й переконували, що потрібна операція. А німецькі, з котрими ми підтримували телефонний зв’язок, запевняли, що оперативне втручання, навпаки, є смертельно небезпечним.
Протягом двох тижнів у Будапешті донька нічого не їла – жила на знеболюючих та протиблювотних препаратах. Надія на порятунок з’явилася, коли наше управління охорони здоров’я прислало реанімобіль, аби перевезти Віку до Німеччини. Взагалі, начальник управління охорони здоров’я ОДА Роман Шніцер дуже багато нам допоміг. За 13 років Вікиної хвороби такого людяного ставлення, як тепер, ще не було».
У Європейському лімфоцентрі чітко знали, що слід робити при лімфоангіодисплазії, ускладненій спонтанним перитонітом (такий діагноз у Вікторії). І буквально на очах ішло покращення: Віка з мамою приїхали зранку в понеділок, а вже у вівторок дівчина могла сама вставати з ліжка, почала їсти. Але постала інша проблема, фінансова: на рахунку залишилося всього 51 євро.
Міжнародне Товариство Червоного Хреста виділило тисячу євро, але для клініки це чисто символічна сума – фактично, німецькі лікарі взялися лікувати Вікторію безплатно. Більше того, професор Фелді дала власні 150 євро, щоб Віоріка, котра за фахом художник, купила фарби. «І я стала малювати. За 10-11 днів створила 14 картин – такого в мене ще ніколи не було. Здавалося, ніби хтось водить моєю рукою. Звичайно, ці полотна я залишила в подарунок клініці,» – зізнається мама дівчини, сама, до речі, інвалід І групи.
Наразі Вікторія Маслей почувається нормально. Але їй потрібно дотримуватися суворої дієти й через півроку знову пройти обстеження в Німеччині, щоб відкоригувати схему лікування. У подальшому курс слід проходити щороку, а на це потрібні величезні кошти… Також добре б мати в Україні свого лікаря, який знатиме, яка терапія потрібна такій хворій.
Наразі вести Віку взявся завідуючий реанімаційного відділення ОКЛ – він їздив за нею з реанімобілем у Німеччину й мав кількагодинну розмову-консультацію з тамтешніми фахівцями. Але насправді стажування мало б бути як мінімум двотижневим. І хтось із закарпатських медиків його таки пройде – така домовленість між керівництвом німецької клініки і обласним управлінням охорони здоров’я вже є.
Але Вікторія та її мама мріють про більше – наприклад, про філію Європейського лімфоцентру на Закарпатті. І не тільки з огляду на себе. Проблем із лімфатичною системою в нас більшає, свідчення цьому – численні українські пацієнти в Німеччині. Вони дивом дізнаються про цю клініку, тяжко збирають кошти і на лікування приїздять у вкрай важкому стані. А якби кваліфікована допомога надавалася у нас на ранніх стадіях – люди могли б жити звичайним повноцінним життям. І Віоріка та Вікторія вірять, що таку клініку на Закарпатті можна б відкрити, в тому числі й на благодійні пожертви добрих людей.
