Саме під такою назвою від­булися справжні закарпатські вечорниці в музеї-кав’ярні «Під Замком» (більш відомому серед молоді як «Снек»). Організаторами культурних посиденьок були Історико-реконструкційне товариство «Лікі­царські гукани» та Спілка Культурного обміну «МІТ ОSТ» (насправді під офіці­озом заховалися два чоловіки «не з села Лікіцари» – Владислав Товтин, Володимир Гуцул і дві дівчини – Едіта Улман, Іванна Пекар). Обидві організації не раз радували Закарпаття своїми проектами.

У цей час у Львові Олег Скрипка проводив також святкові вечорниці, тому спокуса завітати до нього залишалася, але в моєму випадку переміг локальний патріотизм, адже це перші офіційні креативні колядні посиденьки для молоді в Ужгороді.

Дрес-коду (традиційного костюма чи принаймні його деталей) дотрималися, звісно, не всі, та Владислав Товтин зустрічав гостей радо пригощаючи, як у «львівській криївці», децою, змушуючи не вкомплектованих робити благодійні внески на свято.

Ведучою була Едіта Улман, котрій час від часу допомагав Володимир Гуцул. Разом вони проводили розважальні заходи, вручали сувеніри переможцям чи переможеним або журі (залежно від задуманих жартів). Особливо запам’ятався конкурс на кращу вінчованку, написану безпосередньо у кав’ярні, яку зміг вичитати лише її автор. Презентувалися виступи поетів (власне поезію читав лише я, ще один закарпатський письменник розповідав небилицю). Продемонстрував свою майстерність і самодіяльний ансамбль гудаків, заплітаючи у вінок щедрів­ки з колядами.

Багато співали відомих і зовсім не знайомих мені автентичних колядок діалектом. Так, моя бабуся за маминою лінією, згодом прочитавши колядку із запрошення «У містечку Ві­флиємі», аж розчулилася, в сльозах промовляючи, мовляв, не забувають нашої бесіди, традицій.

Старий Новий 2010 Рук у кав’ярні зустріли рівно опівночі з шампанським (що вдієш, новітні віяння), правда, за київ­ським часом. Родзинкою вечора стала дегустація культових народних страв і шитименів.

А окремий музичний супровід забезпечили «Chіcarrones sator» Тудор та Іржик, котрі влаштували етно-танці до ранку.

Шкода, що свято Водохреща залишається трохи осторонь творчих ініціатив, але й до його святкувань наступного року в когось можуть дійти руки.

• вечорниці
• кав’ярня
• Ужгород
• Снек