25 жовтня 2011 року закінчилося слухання кримінальної справи щодо обвинувачення трьох членів Закарпатської обласної організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" у підпалі так званого "пам'ятного знаку на Верецькому перевалі", що був зведений нібито "на честь переходу угорськими племенами в Карпатський басейн".
Заступника голови Закарпатської обласної організації ВО "Свобода" Руслана Поливка визнано винним і призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки зі звільненням від відбування покарання з випробувним терміном півтора роки. Його побратимів – голову Закарпатської "Свободи" Олега Куцина та очільника Ужгородської міської організації Томаша Лелекача – від кримінальної відповідальности звільнено на підставі Закону України "Про амністію…". Закарпатська "Свобода" вважає рішення суду несправедливим і подаватиме апеляцію. Також українські націоналісти звернулися до прокуратури та СБУ з вимогою відкрити кримінальні справи за всіма фактами порушень законодавства під час будівництва так званого "пам'ятного знаку на Верецькому перевалі".
У судових дебатах прокурор, не аналізуючи дослідженні у судовому засіданні докази, стверджував, що злочин доведено наявними в кримінальній справі доказами та просив винести обвинувальний вирок та присудити три роки позбавлення волі з застосуванням ст. 75 Кримінального кодексу України з випробувним строком 2 роки. Представник цивільного позивача, замість того, аби аргументувати підставність позовних вимог, акцентував увагу суду на політичному боці справи. Він посилався на усну домовленість колишнього Президента України В. Ющенка з президентом Угорщини про встановлення пам'ятного знаку та про те, що дана справа "на контролі у парламенті Угорщини", що в "обвинувальному вироку зацікавлена як правляча влада в Угорщині, так і в Україні, як у певному каталізаторі дружніх відносин між двома країнами", таким чином здійснюючи тиск на суддю, що головував у справі.
Захисник свободівців у своїй промові детально проаналізував склад злочину, передбаченого ч.2ст.296 КК України (хуліганство) і наявними доказами у справі довів, що Олег Куцин, Руслан Поливко та Томаш Лелекач не скоювали цього злочину, оскільки діяли в рамках чинної Конституції України, чинного законодавства України та міжнародного права. А так званий "пам'ятний знак на Верецькому перевалі" є самочинним будівництвом, яке не має жодної матеріальної і культурної цінности, не захищений законом та не має законного власника, який мав би на це будівництво правовстановлювальні та реєстраційні документи.
Захистом підсудних було неспростовно доведено, що споруда на Верецькому перевалі є самочинним будівництвом, при зведенні якої порушено норми як мінімум чотирьох нормативних актів держави Україна: Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; Земельного кодексу України в редакції 1992 року; Порядку спорудження (створення) пам'ятників і монументів, затвердженого наказом Держбуду України та Мінкультури України; Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт , затвердженого наказом Держбуду України.
На логічне запитання захисту: "Якщо 19 лютого 2011 року на Верецькому перевалі мав місце підпал пам'ятного знаку як об'єкта культурної спадщини, то чому у ході судового процесу прокуратура не змінила обвинувачення з ч.2 ст.296 КК України (хуліганство) на ч.2 ст.298 КК України (умисне, незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин)? Адже, за логікою обвинувачення, це мало би більш вірогідний вигляд, ніж хуліганство". Відповідь так ніхто і не дав, хоч вона очевидна.
По-перше, підсудні є членами Всеукраїнського об'єднання "Свобода", тож, всьому суспільству слід продемонструвати, що члени цієї політичної сили, яка щодалі здобуває більше прихильників, є просто хуліганами. Це повністю відповідає інтересам політичних сил, які сьогодні керують Україною. По-друге, санкція ч.2 ст.296 КК України передбачає набагато суворіше покарання членам ВО "Свобода", ніж санкція ч.2 ст.298 КК України. По-третє, предметом злочину як складовою частиною об'єкту злочину, передбаченого ч.2 ст.298 КК України є пам'ятки культурної спадщини національного або місцевого значення, занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Як доведено у судовому слідстві показами свідка Ковача І.І. як голови Товариства угорської культури Закарпаття, листом начальника управляння культури Закарпатської ОДА Ю. Глеба та іншими документами, пам'ятний знак на Верецькому перевалі не є пам'яткою культурної спадщини України місцевого і, тим паче, національного значення.
Суду було надано чисельні документальні підтвердження порушень Законів України посадовими особами органів місцевого самоврядування та виконавчою владою. У правовій державі за цими матеріалами компетентні органи вже відкрили би з десяток кримінальних справ. Але це – не про нинішню Україну.
У своєму вироку суд, слідуючи найкращим традиціям "совкової" системи, далекої від демократичних принципів судочинства, рівности сторін перед законом і змагальности при доведенні або запереченні вини, виніс такий вирок, якого вимагав прокурор.
Рішення ухвалювали явно "колегіально": між судовими засіданнями прокурор подовгу "консультувався" з захисником угорської сторони, після чого надовго навідувався до кабінету судді.
З іншого боку, слід зазначити, що цивільний позов КМКС про відшкодування шкоди в розмірі 42 200 гривень та 50 000 моральної шкоди суд залишив без розгляду за безпідставністю первісного позову та недоведености обставин справи. Тобто, не прийнявши до розгляду цивільний позов, суд визнав, що так званий "пам'ятний знак на Верецькому перевалі" є незаконним.
Зрозумівши, що рішення суду було готове ще до початку судового засідання, враховуючи нинішню політичну й судову систему України, адвокат підсудних з тактичних міркувань подальшого ходу справи заявив клопотання про застосування до Олега Куцина і Томаша Лелекача амністії.
Вирок був прогнозований: Руслана Поливка визнано винним та призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки зі звільненням від відбування покарання з випробуваним терміном півтора роки. Куцина О.І. та Лелекача Т.З. від кримінальної відповідальности звільнено на підставі Закону України "Про амністію…".
Підсудні своєї вини не визнали, заявивши, що у своїх діях керувалися виключно шаною до своїх ідейних попередників, пам'яттю про невинно закатованих на цих місцях Українських Героїв та любов'ю до своєї держави.
На цьому Закарпатська обласна організація ВО "Свобода", безумовно, не зупиниться. Адвокати українських націоналістів підготували апеляцію, та (тепер вже документально підтверджені) звернення до прокуратури й СБУ з вимогою відкрити кримінальні справи за всіма фактами порушень законодавства під час будівництва ганебної для всіх українців споруди.
