51-річний австрієць Юрґен Крефтнер зібрав гурт "Гудаки" 11 років тому. Сьогодні колектив популярний не лише на Закарпатті, а й у всьому світі.
— У нас, коли їдуть до Києва, кажуть, що їдуть в Україну. А коли на Запад — то на заробітки, — каже про закарпатців австрієць 51-річний Юрґен Крефтнер. Змішує українські та російські слова. Грає на кларнеті у фольклорному колективі "Гудаки". До Києва група приїхала із Нижнього Селища Хустського району на Закарпатті. Вбрані як весільні музики. 16 листопада виконують коломийки у столичному клубі "Стерео плаза".
— Ми теж їздимо на Запад заробляти гроші. Але дуже раді повертатися в Україну, — продовжує Юрґен. Місяць тому "Гудаки" повернулися з туру Нідерландами, Німеччиною та Францією. Відіграли концерт у прямому ефірі державного радіо Швейцарії. Юрґен Крефтнер зібрав гурт 11 років тому.
Як організували колектив?
— Навчався у Віденській консерваторії, але залишив Австрію, бо хотів змін у житті. 18-річним поїхав до Франції жити в комуні (поселення зі спільним майном і господарством. — "ГПУ"). У 36 років приїхав на Закарпаття, організував тут комуну (її учасники створили сироварню в Нижньому Селищі. — "ГПУ"). Узяв кларнет. Випадково на весіллях познайомився з музикантами, став для розваги з ними грати. Потім обласний відділ культури запропонував представити Закарпаття на звітному концерті в Києві. Це був дурдом. Пустили спецпоїзд на 900 чоловік, жарко, усі п'яні. Один раз це пережити можна — цікаво і весело. Але більше не хочеться. Тоді в Києві відбувся наш перший серйозний виступ. Ми були колективом радянського типу, який грає все підряд — народні українські, закарпатські пісні. Спочатку — для забавки. Потім побачив, що маємо потенціал.
Чому рідко виступаєте в столиці?
— Немає залу. Грали з чотири рази. Завжди мали жахливий звук. Сьогодні теж важка атмосфера. Не було енергетичної віддачі від публіки. У цьому є важлива провина звукорежисера. Ту ж програму ми 1,5 місяця катали Швейцарією. На концерти приходили спокійні тверезі люди, але за півгодини були вже у трансі. Крім того, цей зал нашпигований технікою. Нам найзручніше в маленьких клубах, куди прийде до сотні слухачів, а ми зможемо виступати без звукопідсилювачів і мікрофонів.
Як виглядає ваш гастрольний графік?
— На рік маємо 30-40 концертів за кордоном. Щоб колектив нормально жив, таких має бути під 80. Найлегша публіка на Заході. Там приходить слухач, обізнаний у музиці. Удома, на Закарпатті, нашу гру знають. Але тут нема культури подібних концертів. Кілька разів виступали на день села. Люди бачать велику сцену і одразу налаштовуються на попсу і шоу.
"Наш гурт — як хороше весілля після опівночі"
Музиканти гурту "Гудаки" грають по весіллях на Закарпатті.
— П'ятеро одразу після концерту поїхали додому, бо завтра виступають на весіллях, — каже Юрґен Крефтнер. — І перед самим приїздом грали. Не раз через це відміняли виступи на фестивалях. Весільний графік музикантів розписаний на рік наперед. Завжди жартую, що хочу зламати їхній бізнес. Вони нормальні гроші заробляють. Але це важко, та й у плані музики — нецікаво. Грають на клавішних, співають під фонограму. На рівні емоцій, наш гурт — як хороше весілля після опівночі. Тоді всі розігріті, зрівнюються бар'єри між людьми, лишаються одні емоції. Навіть якщо свято — велика показуха, після півночі це відпадає. Усі співають, плачуть, сміються — наче колективний транс. Тоді музикант мусить слідкувати, щоб у нього ніхто не забрав скрипку, і не став собі грати.
