У 1970 році у Союзі вперше успішно викрадають літак, випускають «Жигулі», а на Закарпатті переписують усю садовину

Рік відзначився тим, що в небо піднявся перший «Боїнг-747», з’явилася комп’ютерна мишка, Олександр Солженіцин отримав Нобелівську премію, а закарпатець продемонстрував колекцію із 50-ти тисяч поштових марок.

«Боїнг», «Жигулі» та комп’ютерна мишка

1970 рік знаковий з точки зору  розвитку техніки. Літати і  їздити стало простіше. Спочатку  в серійне виробництво запустили  знаменитий «Боїнг-747» – найбільший, найважчий та найбільш місткий пасажирський лайнер. Американська легенда авіапрому утримувала цей статус протягом (!) 35 років. І тільки літак «А-380», серійне виробництво якого налагодили лише 5 років тому, у 2005-му, «переплюнув» характеристики знаменитого «Боїнга».

Поки  американці готувалися освоювати небо, в Радянському Союзі взялися  за техніку для доріг. Навесні 1970-го зійшов із конвеєра автомобіль ВАЗ-2101 «Жигулі», відомий у народі як «копійка». Конструкція «первачка» була запозичена від італійського «FIAT-124». До речі, завод ВАЗ у Тольятті запустили в експлуатацію на 3 роки раніше, ніж планувалося. Газети писали, що це дозволило СРСР зекономити понад мільярд рублів.

Ще  один «живучий» винахід 1970-го року –  комп’ютерна мишка. Зафіксовано навіть точний день її народження – 15 листопада. Це була дерев’яна коробочка з двома металевими коліщатками. А мишкою пристрій обізвали через провід, який справді нагадував мишачий хвіст.

Закарпатці старшого віку, очевидно, пам’ятають 1970-ий як рік великого перепису. Проходив не тільки перепис населення, а й всесоюзний перепис садів. Облік передбачав поштучну реєстрацію дерев та навіть кущів. Індивідуальну характеристику отримала кожна рослина. Документувалося все – вік, порода, сорт. Мали бути зареєстровані всі плодові насадження, ягідники, виноградні лози і навіть субтропічні культури.

У 1970 році радянське керівництво мало не тільки господарські клопоти – набирає обертів дисидентський рух. Олександру Солженіцину саме цього року присудили Нобелівську премію з літератури. В радянських ЗМІ розгорнулася потужна пропагандистська кампанія проти письменника. Радянська влада пропонувала йому виїхати з країни, але він відмовився.

Льотна справа

Загалом, 1970-го року міжнародну репутацію Радянського Союзу доволі сильно «підмочили» одразу декілька подій. Окрім справи Солженіцина, великий міжнародний резонанс дістала й так звана «Ленінградська справа» – спроба захоплення літака групою радянських громадян із декларованою метою емігрувати з СРСР.

Усього  в акції взяло участь 16 людей, які довгий час не могли отримати офіційного дозволу на еміграцію  в Ізраїль. Зрештою, в них виникла  ідея захопити літак і таким чином  вирватися за кордон. Очолили операцію колишній політв’язень Едуард Кузнєцов та колишній військовий льотчик Марк Димшіц. Справу дуже довго планували, але вже перед самим викраденням організаторам стало відомо, що про їхні дії дізналося КДБ. 15 червня на аеродромі «Смольноє» учасників акції заарештували. У грудні цього ж року відбувся суд, на якому всіх звинуватили у зраді Батьківщини. 

Організаторів Марка Димшіця та Едуарда Кузнєцова засудили до розстрілу. Інші учасники отримали тюремні строки від 4 до 15 років. Щоправда, під тиском міжнародної спільноти смертний вирок організаторам замінили на 15 років ув’язнення.

Історія мала й своє несподіване продовження. Через пару років після згадуваних подій у США заарештували трьох  радянських розвідників. Після довгих переговорів між СРСР та США їх обміняли на п’ятьох радянських дисидентів, у тому числі й Димшіця з Кузнєцовим. У США та Ізраїлі останніх приймали як героїв.

Восени  цього ж року сталася інша «літакова» трагедія. Батько та син Бразінскаси (45 і 13 років) захопили літак «Аерофлоту»  АН-24, який здійснював рейс Сухумі-Батумі,  вбили бортпровідницю Надію Купченко та поранили пілота, штурмана і бортмеханіка. Погрожуючи, що підірвуть літак, вони змусили екіпаж сісти в Трабзоні (Туреччина). Це було перше в історії країни успішне викрадення радянського повітряного судна. Як наслідок цих двох випадків представники 50 країн підписали в Гаазі договір про запобігання незаконному захопленню літаків.

Закарпатський Остап Бендер

Область активно готувалася до чергового  ювілею. Святкували 25-річчя входження  Закарпаття до складу УРСР. Керівництво  хвалилося здобутками краю за цей період. Підприємства області не тільки виконали за 4 роки п’ятирічку, а ще й «зверху» виробили і реалізували промислової продукції на 13 мільйонів карбованців. Також збудовано і введено в дію 40 промислових підприємств, споруджено житлових будинків площею 300 тисяч квадратних метрів, а шкіл – на 18 тисяч учнівських місць. «Ужгородприлад», механічний завод та швейна фабрика названі найкращими зразковими підприємствами. А от будівельникам добряче дісталося за те, що не змогли освоїти кошти, які виділила держава – 4,8 млн. крб. капіталовкладень. Крім того, вщент розкритикували і благоустрій міста: брудні, невпорядковані, розриті вулиці, перебої із водопостачанням, відсутність вуличного освітлення та зелених насаджень у нових районах Ужгорода.

Серед важливих здобутків 1970 року – нагороди, які отримали закарпатські вина на ІІ міжнародному конкурсі вин і коньяків у Ялті. Радянський Союз заявив про участь у змаганні 352 зразків продукції, у тому числі із Закарпаття – 15 одиниць. Результати конкурсу перевершили всі сподівання: 6 золотих та 9 срібних медалей. «Наші вина завоювали більше нагород, ніж у 4-ох попередніх конкурсах разом узятих», – захоплюється кореспондент «Закарпатської правди». Зокрема, золото отримали вина «Рислінг», «Іршавське», «Троянда Закарпаття», «Нектар» та коньяк «Карпати». До речі, на той час вино «Нектар» було єдиним закарпатським напоєм, який на трьох міжнародних конкурсах поспіль отримував золоті медалі.

Цікавою видалася ще одна виставка, яка відбулася  вже в Ужгороді. Робітник Хустської  взуттєвої фабрики Йосип Зейкан за 50 років зібрав 50 тисяч марок. У 1970 році хустянин вперше показав свою колекцію публічно.

На  Закарпаття цього року приїжджає  заслужений український народний хор ім. Г. Верьовки. Колектив виступив у Хусті, Мукачеві та Ужгороді. До речі, перша в біографії хору гастрольна поїздка відбулася саме на Закарпаття. Крім того, хормейстером-диригентом у колективі працював виходець із Перечина Борис Лаба.

В області не припиняється боротьба зі спекулянтами, або як тоді їх називали, мішечниками. Наші люди не вгамовувалися і заробляли хто як міг. Так,  мешканка села Великі Лучки їздила в Ригу, купувала там крам, а на мукачівському базарі перепродувала дорожче. А громадянка Мирович їздила за товаром аж у Махачкалу. Але всіх переплюнула бухгалтер ужгородського заводу газової арматури. Жіночка поїхала у відрядження за кордон та всього за два дні відправила 50 посилок із товаром на 45 різних адрес в Ужгороді. Справою зайнялася прокуратура, а за спекуляцію тоді давали не так уже й мало: 6 років із конфіскацією майна і вислання строком до 3 років.

Цікавою є й історія закарпатського Остапа Бендера. Такий собі Микола Яношович Ференці, рядовий працівник інвентарного бюро, прославився тим, що «щиро» допомагав  літнім самотнім мукачівкам позбутися  нерухомості. Чоловік обіцяв доглядати за бабцями, а натомість переписував їх будинки на свою малолітню доньку. Але на цьому він не зупинявся, аферист знімав гроші з ощадкнижок своїх жертв, викрадав речі та коштовності, коли жінки, наприклад, потрапляли до лікарні. Чоловік так увійшов в азарт, що не зауважив, як одна з його жертв оговталася, повернулася додому, де й не знайшла свого майна.

А от інша мукачівка, дружинниця Марія Джулай, під час чергування затримала  злочинця. Знаючи про те, що на її вулиці пограбували квартиру, придивлялася уважно до всіх перехожих. Один із них видався їй підозрілим. Жінка підійшла до нього та, «проявивши неабияку кмітливість, привела його до відділення міліції». Це ж що треба було наговорити грабіжнику, аби він сам відправився до відділка одразу ж після крадіжки.