— картоплі

Теплий квітень сприяє польовим роботам для селян, що вирощують картоплю та іншу городину. І якщо на Мукачівщині вже повним ходом йде масове садіння картоплі, то на Воловеччині в основному ще й досі газди розчищають ділянки, спалюють торішню траву, вивозять органічні добрива. І хоча весна на Верховину приходить пізніше, все ж і там у полі почали з`являтися орачі.

Криза, якої наші люди не чекали і котра посприяла зубожінню населення, неабияк налякала людей. Якщо, приміром, минулорічної весни чимало городів у приміському Кольчині на Мукачівщині залишалося неораними, то тепер такої картини тут уже не побачиш. Майже кожна ділянка обробляється. Це ж стосується і верховинських сіл. Люди налаштувалися на значне збільшення посівних площ під основний продукт - картоплю. Не дрімають і міські жителі. На давно запущених дачних ділянках зараз неабияке пожвавлення.

Воно й не дивно, адже чимало городян втратили роботу і тепер взялися за вирощування городини, яка б мала допомогти вижити в скрутний час. Однак, щоби нива щедро вродила, потрібні й відповідні затрати. І по нинішніх мірках, виявляється, неабиякі. Зокрема, насіннєвий матеріал підскочив у ціні майже удвічі. Так, якщо у минулому році центнер бульб, для посадки коштував 110-13О гривень, то тепер 220-250. Рівно на третину зросла ціна мінеральних добрив. Але найголовніше, що більш ніж у півтора раза більше треба заплатити за оранку. Так, нині, щоб зорати невеличку нивку площею у п`ять соток, потрібно викласти понад сотню гривень. А якщо хочете ще зробити канавки під картоплю чи кукурудзу, то додатково `відстібніть` ще двадцять п`ять гривень.

`Боже мій, що то за світ такий важкий настав, — бідкається кольчинська пенсіонерка Ганна Василівна, — все так здорож-чало, а пенсію підвищили аж... на сім з половиною гривень. То най би вже ті урядовці за такі гроші нині прожили. І, загинаючи пальці, розчулена старенька перераховує: центнер картоплі для посадки - 250 гривень, мішок добрив - 230, оранка -125. Разом це буде 605 гривень мінімум, а в мене пенсія 570. А тепер скажіть, як бути. Та ще й Великдень на носі, щось у кошик покласти також треба, де взяти гроші на це все?`. `Я вам можу тільки поспівчувати, — каже у відповідь тракторист Василь, — але мусите й мене зрозуміти. Щоби вивести у поле машину, я змушений був викласти взимку понад шість тисяч гривень винятково за запасні частини. Щастя, що ремонт сам проводив, а то ще пару тисяч треба було б до цього додати; доплюсуйте дизельне пальне, масло, мастильні матеріали. Я теж не можу працювати собі на збиток`.

Не дешевше беруть за таку роботу й на Воловеччині, де оранку проводять здебільшого кіньми, бо техніку в горах далеко не всюди можна застосувати. `Та мені одного вівса для проведення весняно-польових робіт понад два центнери треба купити, — каже їздовий Іван з гірської Абранки. - Восени придбав нові лемеші для плуга, котрі коштують немало. А до них ще й дорогі спеціальні болти йдуть, за якими довелося їхати аж у Мукачево й шукати там на фірмах, що торгують сільгоспреманентом. Про збрую для вороних вже нічого й не кажу, бо вона нині коштує кілька тисяч гривень тільки для одного коня. Навіть підкови та цвяхи для них тепер дорого коштують. Гривасті також потребують неабиякого постійного догляду: ціле літо їх треба пасти, накосити сіна на зиму. Хіба можна за таких умов дешево орати? Звісно, що ні!`. В унісон абранському їздовому вторять й інші власники тяглової сили із сусіднього Підполоззя, Жденієва, Нижніх та Верхніх Воріт.

На мукачівському `ГІДІ` я мав розмову зі львівськими та волинськими фермерами, котрі торгують там картоплею. Вони також скаржилися, що за нинішніх умов дуже важко виживати, і в один голос стверджували: восени, якщо навіть буде дуже великий урожай бульб, ціна другого хліба буде значно вищою, ніж тепер. А як буде насправді, побачимо у вересні-жовтні.