за вантажівку гною

Кожен господар знає: аби капуста, пшениця чи виноград вродили, потрібно добре підживити ґрунт. Закарпатські ґазди надають перевагу екологічно чистим органічним добривам, тобто гною. Вантажівка цього “добра” на Іршавщині (де найбільше серед решти районів краю розвинуте сільське господарство) коштує від 150 до 300 доларів! За Карпатами є навіть окремі господарства, які спеціалізуються на виробленні гною.

`Золотий продукт`

У селі Великі Береги, що в Берегівському районі Закарпаття, на базі колишнього колгоспу діє гноєвиробне підприємство “АТАК”. Тихомир Калій, його керівник та голова асоціації сільгоспвиробників Закарпаття пояснює, що загалом підприємство спеціалізується на тваринництві. Однак восени й навесні є хороша можливість заробити й на гною, який тут називають “золотом”.

“Торгуємо свіжим гноєм, щойно вивезеним зі стайні. Для виробництва гною потрібна добра пшенична солома. Стелиш її під худобину – й отримуєш “золотий продукт”, – розповідає господар.

Пан Тихомир пояснює, що, крім свіжого, в Берегах виробляють тлінний гній та перегній. Якщо другий “дозріває” п’ять-шість місяців, то останній має вистоятися усі десять. За цей час від процесів бродіння у такій масі з’являється безліч поживних речовин, яких немає у свіжому й тлінному гної. За словами господаря, якщо закласти на перегній 100 тонн свіжого гною, то через десять місяців отримаєш лише 50. Тому перегній майже удвічі дорожчий за звичайний “золотий продукт”.

“На Іршавщину, – продовжує Тихомир, – ми щороку поставляємо від 200 до 350 тонн органічних добрив. Середня ціна за тонну гною у нас – в межах 60 гривень. У середньому на вантажівку кладемо 10-15 тонн. Виходить десь 200 доларів. Є сезони, коли у нас менше худоби, а попит на гній шалений! Тоді разом з доставкою та завантаженням-розвантаженням така ж вантажівка обходиться господарю і в 300 умовних одиниць. Однак цього року, зізнається пан Калій, попит слабенький, адже селяни не змогли виручити з продажу сільгосппродукції такі суми, як планували. Ще й прогнозують слабкий урожай капусти.

Гноєдефіцит

Юрій Бібіта з села Заріччя має 50 соток землі. Каже, що на Іршавщині гною завжди не вистачало, адже тутешнє населення століттями спеціалізується на рослинництві. За підрахунками Юрія Васильовича, на один гектар ріллі для доброго врожаю потрібно 100 тонн гною, а це — від шести до десяти тисяч гривень. Пан Юрій каже, що Іршавський район щорічно потребує близько мільйона тонн гною. Такої кількості закарпатські виробники з Берегівщини, Виноградівщини та Ужгородщини забезпечити не в змозі. Тому й доводиться їхати на Волинь і майже за ідентичною ціною купувати торф.

Пан Бібіта каже, що у свої 50 соток, на яких росте 30 тисяч стебел капусти, разом з добривами, обробітком ґрунту, плівкою для захисту від холоду й вітру та насінням повинен вкласти близько 30 тисяч гривень. А заробить, за хороших умов, лише 35 тисяч.

“В області справді дефіцит гною”, – розповідає Олександр Матвієць, завідувач Закарпатського опорного пункту Інституту гідротехніки та меліорації. На його думку, можна створити кілька пунктів прийому гною, куди б звозили органічні добрива з приватних господарств. На цьому можна непогано заробити, адже 95 відсотків великої рогатої худоби Закарпаття утримують у домашніх дворогосподарствах, каже пан Олександр. Однак мало хто наважується цим займатися. “Крім того, – продовжує науковець, – сьогодні мало хто знає, що по всій державі на підтримку фермерства та збереження родючості земель у бюджетах сіл, міст, районів та областей закладено реальні кошти”.