«З початком вересня у всіх чоботарів починається гарячий сезон, який триватиме аж до квітня, — розповідає Олена Болог, приймальниця на одному з виноградівських пунктів ремонту взуття. — Після літа люди повиймали з шухляд зимові та осінні черевики, багато з яких треба обновити, відремонтувати».
У моїй родині шевцювали усі, — каже жінка. – Чоботарем був прадід, дідусь, батько. І доля склалася так, що ремонтом взуття тепер займається мій чоловік Олександр. Багато років я пропрацювала в дорожній службі. Та коли чоловік відкрив підприємство по ремонту взуття, пішла допомагати йому. Те, що я була з династії шевців, не пройшло для мене безслідно. Клієнт не встигає поставити взуття на прилавок, а я вже бачу, що треба полагодити. Беру черевик у руки, дивлюся, в якому стані каблук, підошва, що не так...».
Що найчастіше псується на черевиках закарпатців?
— У жінок — підківки на підборах, які злітають практично за кілька походів у місто. До нас також часто приходять, аби відремонтувати шпильки, супінатори... Як бачите, основний дохід чоботаря приносить жіноче взуття на шпильках.
А є якісь поради для того, аби взуття не псувалося?
— Тримати його слід у чистоті. В жодному разі не сушити на батареях, у духовках, на обігрівачах. Інакше нести черевики на ремонт доведеться дуже скоро. Наприклад, одного разу, серед зими, до нас потрапило 6 пар взуття – 2 пари із замші й 4 із шкіри. Усі стягнені, ми й не могли одразу зрозуміти, як можна було довести їх до такого стану. Виявляється, власники черевиків поїхали взимку відпочивати на Кіпр. Своє зимове взуття поставили сушити на балконі й забули про нього на усі два тижні відпустки. Під палючим сонцем Кіпру шкіра на черевиках настільки стягнулася, що їх неможливо було вдягнути. Словом, до нас взуття потрапило набагато меншим від первісного розміру. Та все ж ми змогли його поладнати. Хоча, як показує досвід, навіть найкраще взуття з часом потребує ремонту.
А як обрати це «найкраще взуття»?
— Намагатися уникати дешевого китайського товару. Хоч, я помітила, що ціна далеко не завжди є запорукою якості. До нас приносили черевики і за 1000–1500 гривень, на яких каблук довелося укріпляти вже за тиждень. Якщо постаратися, можна знайти порівняно дешеве і в той же час якісне взуття. Краще усе ж купувати черевики з натуральної шкіри. Сьогодні це непросто, бо на ринку з’явилися дуже якісні замінники. Відрізнити їх від шкіри можуть лише професіонали.
А складні випадки, які б вас здивували, були?
— За роки роботи нас уже мало чим здивуєш – бачили всяке. Проте одного разу клієнт із Діброви приніс до нас пару черевиків. Взуття було добротним, дорогим. З одним черевиком все було добре, але інший виявився погризеним собакою. Довелося проводити ювелірну роботу, відновлювати кожну застібку і заклепку. Та згодом неможливо було відрізнити, котрий черевик був відремонтованим, а котрий непошкодженим.
А ще скажу, що шевцем може стати далеко не кожна людина. Тут треба цілий день сидіти на одному місці, мати неймовірне терпіння. Робота вимагає великої скоординованості між мозком та руками. Що мозок наказав, те руки мають відтворити дуже точно. А головне – отримувати задоволення від цієї справи, пише Христина Горват, газета "Новини Закарпаття".
