з Вінниці

49-річного вінничанина Геннадiя Горковенка викрали цигани. Півроку змушували жебракувати на вокзалах і у підземних переходах. Додому повернувся 14 липня.

Горковенко - інвалід другої групи з 30 років. Ходить на протезах. Живе у вінницькому мікрорайоні Старе місто з матір'ю Галиною Григорівною та сестрою Оксаною. Двічі був одружений. Раніше працював різноробом, ремонтував машини.

- У грудні торік я їхав у Шепетівку на Хмельниччину, - згадує. - Чекав електричку на вінницькому вокзалі. Тут підходить жіночка, назвалася Марією. Зовні ніби не циганка: волоси світлі, акцент закарпатський. Потім підійшов її чоловік Руслан. Розговорилися, предложили мені випити. Перехилив чарку і потірявся. Очнувся на другий день в Одесі.

Викрадачі пояснили бранцеві, що він працюватиме з ними.

- Відмовився, але мене побили палкою, зламали пару ребер, - витирає сльози. - Ребра так боліли, що дихнути не міг. Моє пенсійне посвідчення порвали. Марія возила мене на калясці, ставила у пішоходних та підземних переходах, електричках. Самі далеко не відходили.

Геннадієві забороняли розмовляти із перехожими. Щодня насильно заливали горілкою. Возили електричками від Одеси до Києва, Житомир, Жмеринку.

- Раз попитався поговорити з мужиком в електричці. Просив, щоб покликав міліцію. Але той злякався, - пригадує. - Бо ці коло мене через лавочку сиділи. В Одесі я звернувся в міліцію, а там сказали: "В нас є з ким розбиратися, йди ти зі своїми циганами!"

У травні 2009-го бранця перевели через кордон у Придністров'я.

- Коли були на границі, я надіявся побачити погранічніків чи міліцію, - каже Геннадій Горковенко. - Ми прийшли серед білого дня. А там - нікого. Прийшли до молдовського міста Рибниці, там пробули три дні. Руслан до крові побив мене. Це на вулиці побачила одна жінка і запитала, чи потрібна допомога. Представилася віруючою з церкви Євангельських християн-баптистів. Я все розказав. Через годинку під'їхала машина. Там сиділи двоє мужчин. Забрали мене до себе.

Горковенко жив у євангелістів три тижні. Його поселили у центрі реабілітації для алко- і наркозалежних у село Ченшеуци Рибницького району.

- Три неділі пластом лежав. Коли очуняв, довго жити у них не хотів. У Рибниці таких як я, без документів, було багато. Алкоголіки жили. Їх доглядали, давали їжу та одяг. Після реабілітації вони працювали, будували господарські приміщення у притулку, жінки варили їсти, прали, прасували, мили вікна. З грішми в них напряжонка була. У больніцу мене не возили.

Згодом Геннадія відвезли до Кишинева, у консульство України.

- П'ять днів спав на вулиці, не було консула, - розповідає. - Просив у перехожих їжу. Трохи грошей євангелісти лишили.

Через деякий час Геннадію зробили документ, що посвідчує особу, і дає право перетнути кордон при поверненні на батьківщину. Із Кишинева привезли машиною.