Пам’яті партизана Олександра Тканка
Сумна звістка надійшла до нас із міста Черкас: перестало битися серце мужньої людини, справжнього патріота України, вірного друга нашого краю – легендарного Олександра Васильовича Тканка. Народився на Черкащині в родині сільського коваля 23 грудня 1916 року. Здобув мирну професію педагога. На Волині очолював педагогічне училище.
Війна диктувала інший вибір – покликала на боротьбу проти гітлерівських загарбників. Тканко став інструктором політвідділу авіаційної частини. Визрів з часом оригінальний план знищення ворожих літаків на аеродромах, в німецькому тилу. Вперше здійснив задумане в життя 17 вересня 1942 року. Було це під Сталінградом.
З 1943 року підрозділ Олександра Тканка перейшов у розпорядження Військової ради 3-го Українського фронту. У ворожому тилу діяв неоголошений фронт Червоної Армії: знищували танкові частини, аеродроми, залізниці, мости, склади, казарми. Особливу винахідливість сміливі підривники проявили на переправі Дніпра при визволенні Києва. За цю операцію Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року Тканку Олександру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
На початку березня 1944-го нове завдання: надати допомогу партизанам Буковини, які опинилися у складному становищі. Тканківці діяли, як і завжди, оперативно, мужньо, через кілька днів доповіли: дорога до Чернівців відкрита.
Пам’ятним був для Олександра Васильовича і для нас, закарпатців, день 21 липня 1944 року. Тоді група Тканка приземлилась поблизу полонини Рівна. Стежку до партизанів прокладали місцеві жителі сіл Люта, Тихе. Окупантів підстерігали партизани вдень і вночі: вибухали міни, горіли казарми. Олександр Васильович часто згадував і розповідав, як його бійці ліквідували в селі Тур’я Поляна концентраційний табір “Білий хутір", де гітлерівці тримали до 700 місцевих жителів-комуністів, антифашистів, прогресивних діячів, євреїв, як вистеріг цілий батальйон карателів.
Закінчився карпатський рейд Олександра Тканка. Чекав нового призначення. Адже війна тривала. Наказали залишитись у визволеному краї – організовувати органи правопорядку. Досить оперативно були створені Народна міліція і Народна дружина. Народна рада Закарпатської України доручила керувати цими формуваннями Героєві Радянського Союзу О. Тканку.
Пізніше він очолив обласне управління внутрішніх справ.
Після тривожних, неспокійних буднів Олександр Васильович узявся
здійснювати давню мрію – працювати на ниві освіти і науки. Довгі роки був ректором Черкаського педагогічного інституту. Та ніколи не забував нашого краю, вважав його своєю малою батьківщиною. Часто навідувався на Закарпаття, не забуваючи покласти квіти до пам’ятника на полонині Рівній, зустрічався з побратимами по зброї.
І закарпатці згадували його, вважали своїм земляком. А сьогодні сумуємо разом з його рідними, з усіма черкащанами. Бо ж не стало мужньої, порядної і скромної людини – легендарного Тканка.
Обласна рада організації ветеранів України.
