Життя, як відомо, не визнає умовного способу. І скільки б ми не намагалися собі увити: «А що б сталося, якби…», від своєї долі не втечеш. Ось і старший дільничний інспектор Міжгірського райвідділу міліції Михайло Дербак також свого часу наполегливо прагнув переконати власну долю, що вона помиляється, бо мріяв пов’язати своє життя з медициною. Але йому була приготована інша професія -- не менш важлива і потрібна.
Бути лікарем Михайло, здібний і добродушний хлопець з відомого на Міжгірщині селища Колочава, вирішив, певно, ще з дитячих літ. Тож після школи відразу подався у місцеве медичне училище. Протягом тривалого часу працював фельдшером на швидкій допомозі. Однак подальша медична кар’єра, на жаль, не склалася. Він тричі пробував вступити у медінститут, та щоразу не добирав по одному балу. І тут на Михайла звернув увагу тодішній селищний «шериф». Досвідчений правоохоронець відразу запримітив, що у хлопцеві є усі ті якості, які потрібні для роботи з людьми, тобто дільничному.
Можливо, на той час Михайло вже встиг трохи розчаруватися у житті, а, може, міліціонер відшукав потрібні слова, аби переконати його. Тепер цього вже й не пригадає навіть сам Михайло Васильович. Так колишній фельдшер Дербак став старшим дільничним інспектором у Колочаві. Працює він на цій посаді й понині. Люди далі зверталися до нього, правда, вже з іншими «болячками». Хоча, знаючи Михайла як непоганого медика, чимало й досі приходить за лікарською порадою.
А близько дванадцяти років тому доля підкинула колочавському дільничному дивний сюрприз. Про цей випадок спершу розповіли нам колеги Михайла Дербака. Сам «шериф» неохоче пригадує його, бо не любить зайвої слави, та й не вважає, що зробив щось надзвичайне.
Того дня, у далекому вже 1998 році, Михайло Васильович йшов до будинку за адресою, вказаною у заяві, яку він мав розглянути. Помешкання це знаходиться неподалік селищної дільничної лікарні. Саме в той час родичі привезли сюди молоду жінку, в котрої почалися пологи. Акушерки на місці не виявилося. До того ж, здійнялася буря і в лікарні зникло світло. Зібралися доставити породіллю у райцентр, та карета «швидкої» не була заправлена потрібною кількістю пального. Словом, хоч плач. Михайло, який став мимовільним свідком цієї розпачливої картини, негайно прибіг на допомогу. Бідолашна жінка не мала іншого виходу, як погодитися на цю неочікувану поміч.
«Шериф» Дербак прийняв пологи, допомігши маленькому колочавцю щасливо з’явитися на світ. До речі, як зізнається сам Михайло, це не єдиний випадок, коли йому довелося бути акушером. Одного разу він проходив подібну екстрену практику у поїзді, їдучи у відпустку з армії додому. Тоді також пологи були стрімкими, і доки потяг прибув на першу станцію, молодий армієць вже встиг успішно впоратися із несподіваним завданням. Певно, така попередня практика і допомогла йому пізніше, у 1998 році.
Нині навряд чи знає те дитя з потяга, що завдячує своїм життям теперішньому колочавському старшому дільничному інспектору майору міліції Михайлові Дербаку. А ось в оселю хлопця, який з’явився того пам’ятного дня у селищній лікарні, правоохоронець не раз навідується. І не лише тому, що тут йому завжди раді. Просто батьки його хресника частенько виїжджають на заробітки, а хлоп’я залишається під опікою родичів. Треба ж приглянути за ним своїм міліцейським оком.
Має дільничний Дербак і своїх дітей – двох чудових донечок. Ми у редакції, звісно, не втрималися, аби не поцікавитися, чи міліціонер і своїм дітям допомагав з’явитися на світ. Таке запитання викликало в Михайла щиру посмішку. Але тут, правда, обійшлося без його присутності, зізнається «шериф».
Ми часто за своїми повсякденними клопотами не зауважуємо, що поруч з нами живуть люди, чиї вчинки можна сміливо назвати геройськими. Хоча справедливо кажуть, що істинні герої ніколи не виставляють себе на показ. Але такі люди варті того, аби про них говорили, аби їх знали.
