2-є хлопців заблукали біля гори Цицька, на допомогу прийшли закарпатські рятувальники (ФОТО)
19920
Українське село на сьогоднішній день є найбільш слабкою ланкою в економіці країни. Про проблеми аграрного сектору мовлено-перемовлено. Самотужки шукаючи шляхи виходу з них, аграрії працюють на землі, не покладаючи рук. «Тож як воно – бути фермером в умовах сьогодення? Як нині господарюється їм?», – вирішили поцікавитись ми і запросили до розмови сасівського фермера Валентина НАЗАРЕНКА.
– Валентине Михайловичу, фермером Ви стали не так давно. Як, власне, виник задум ступити на цю стезю?
– Фермером я став у 2010 році. Річ у тім, що після інфаркту захотів спокійної роботи. Гадав, займаючись фермерською справою, працюватиму вдома, робота на землі привнесе в моє життя умиротвореність, додасть наснаги. Але вийшло не так, як я розраховував – спокою немає.
– Виходить, задум не виправдав Ваші сподівання?
>
– Тож яким був Ваш старт на фермерському поприщі?
– На базі фундаменту розібраного гаража я почав створювати приміщення для утримання худоби, для зберігання зерна. Взяв землю в оренду. Почав працювати. Між іншим, землю, на якій у мене розміщені тваринницькі приміщення, котру я фактично придбав, ось уже два роки не можу оформити. Ніяк не дочекаюся закінчення цього процесу. Уже пережив купу перевірок, але жодна служба не йде назустріч із пропозицією допомогти мені в цій справі. Я ж намагаюся робити все законним шляхом. Але знову ж таки – паперова круговерть… Зізнаюся, якби я знав, що на мене очікує, ніколи б не погодився стати фермером. Тим більше, земля не є джерелом великих заробітків, бо на шляху до них сільгоспвиробника підстерігають різні невизначеності, несприятливі погодні умови, фінансові втрати. Причому немає ні відпочинку, ні вихідних – ми повсякчас у вирі турбот. Така, видно, фермерська доля.
– Які ж проблеми Вас найбільше хвилюють?
– Турбот було чимало. Землі, які я взяв в оренду, не використовувалися 15 років. Доводилося викорчовувати чагарники. Скільки затрачено сил і коштів! Або ж інше: постало питання створення молокопереробного цеху. Я мав такий задум. У нас в області нема переробки молока. Але зрушити справу з місця не можу, питання залишається відкритим. А поряд пустуюча земля, яка ніким не використовується. І як її взяти і оформити все належним чином, щоб розмістити там молокопереробний цех? Немає ж врегульованого механізму. Причому хаос цей не тільки в межах нашого району – він у масштабах держави. Тож хвалитися фермерам нема чим.
– Валентине Михайловичу, а якою ж була фермерська осінь? Чи радує Вас бодай урожай?
– Не можу сказати, що цьогоріч він був хороший. Рік видався важким у плані погодних умов. Не було дощів, посіви важко сходили, частина кукурудзи ледь зійшла після дощу, дещо так і не проросло. До речі, першою культурою, яку я сіяв на викорчуваних від чагарників землях, була гречка. Вона не має сезонності посіву, у неї досить короткий термін вегетації. Ось викорчував5 гаугідь – і засіяв гречку. Підготував далі грунт. Знову посіяв. Так робив поетапно. До того ж гречка покращує грунт, вона є його санітаром, пригнічує ріст бур’янів. А з’явився врожай – постало питання: що з ним робити? Зателефонував на Тернопільщину, де займаються її переробкою. Виявилося, нема сенсу везти гречку туди – не вигідно, надто клопітна і фінансово затратна справа. Вимушений був самотужки вирішувати проблему. Придбав обладнання для переробки гречки. Отож, тут, на Виноградівщині реалізується й моя, вирощена на сасівських землях. А позаторік увесь урожай гречки у мене закупили на Житомирщину.
– Тож проблем з реалізацією продукції, ймовірно, нема?
– Молоко постачаю в закриті установи (приміром, дитсадок, геріатричний пансіонат). Наразі в школи і дошкільні навчальні заклади реалізую м’ясо.
– А яку живність вирощуєте?
– Корови, бички, свині, вівці, кози. Кіз і овець маю загалом 80 голів.
– У Вас, вочевидь, є й своя техніка для обробітку землі?
– Так, є і трактори, і комбайни. Маю й сівалки та дискові плуги тощо. Без цього неможливо господарювати на землі. Трудитися на ній мені допомагають шестеро працівників. Однак для інтенсивного ведення господарства потрібні великі обігові кошти. Але ж система кредитування не є вигідною для сільгоспвиробника. А обробіток землі потребує великих коштів. Я ж вирощую пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, соняшник, гречку, трави для кормів. Наразі маю120 гектарівозимих.
– Чи завжди вдається вчасно проводити всі агротехнічні заходи, передбачені технологією?
– Якщо дозволяють погодні умови і при умові, якщо вдається на той момент сконцентрувати фінансові можливості. Бо в нашій, фермерській справі все упирається в кошти.
– А чи відчуваєте Ви як фермер підтримку держави?
– Загалом це важке питання. Адже сільськогосподарських програм є багато, але вони не діють, існують просто на папері. Що ж стосується мене, то наразі я задіяний в програмі щодо відшкодування частини затрат при нарощуванні кількості поголів’я ВРХ. Результат, сподіваюся, буде відчутним до кінця року. Поки що я отримав дотацію на 12 голів корів дійного стада. Стосовно ж моральної підтримки, то знаходжу її, спілкуючись з головою асоціації фермерів та приватних землевласників Юлією Пелешкей, яка завжди готова прийти на допомогу. Вона справжній ентузіаст фермерської справи. Висококваліфікованими спеціалістами, безвідмовними помічниками всіх сільгоспвиробників є також начальник управління агропромислового розвитку РДА Василь Феєр та його заступник Василь Яцканич. Завжди заручаюся й підтримкою начальника обласного управління сільського господарства Івана Паука. Консультації цих людей, щирих на поради і добре слово, я дуже ціную. Бо фермерське поприще – це непроста справа.
