серед них є й ручна самка

51-річний Михайло Кенез із села Дунковиця Іршавського району Закарпаття тримає стадо диких свиней. 28 тварин живуть за селом на огородженій території у 12 га. Серед них є ручна самка.

— Маргоша тримається окремо від стада, — розповідає Михайло Кенез. Одягає високі гумові чоботи і запрошує сісти на підводу. Їдемо до вольєра.

За десяток метрів показалася самка Маргоша. Гладка тварина їсть із землі качани кукурудзи. Побачивши на возі господаря, наближається. Рухаємося в бік лісу. Маргоша весь час тримається біля підводи.

— Розводити кабанів вирішив 2003 року, — говорить чоловік. — Тоді на селі якраз пішла реформа аграрного комплексу: ділили паї. Селяни масово забирали їх і казали: ”Беру землю собі, й най на ній хоч дикі кабани пасуться”. Тоді я собі подумав: а чому б і направду не розводити кабанів? Пізніше дізнався, що їх поголів’я на Закарпатті зменшується. Це стало приводом до відродження популяції. Згодом побудував біля ферми вісім дерев’яних будинків і заходився розвивати зелений туризм.

Перших 12 кабанів Кенез придбав на Львівщині по 2,5 тис. грн. Тепер доросла тварина коштує 4 тис. грн.

Годує господар худобу кукурудзою, ячменем, вівсом.

— Кормлю їх лише взимку. Влітку кабани риють землю, пасуть траву. Зерном тільки трохи підгодовую. За минулий рік витратив на 25 тонн кормів 35 тисяч гривень.

Під лісом чоловік зіскакує з підводи.

— Зачекайте, — шепоче. Підкрадається до кущів. — Є перший виводок — п’ять штук! — сплескує в долоні. Виймає з-під гілок порося. Потримавши в руках, повертає у кубло. — Треба звідси їхати, бо якщо стара самка помітить, що ми чіпали мале, буде нас атакувати. Тепер сезон на опорос — невдовзі всі приведуть малих. Зазвичай народжують по 12–14 свинок.

Їдемо далі. Біля огорожі коло дерев видніється стадо кабанів. Наполохані тварини кидаються навтьоки.

— Вони бояться — нізащо б у руки не далися. Кабан буде атакувати тільки тоді, коли він поранений або якщо має молодняк. А от Маргоша на них зовсім не схожа. З рештою свиней неяводиться, але коли настає сезон любощів, то від уваги самців не відмовляється.

Маргоша підходить до чоловіка, лягає на землю, лащиться.

— Купив її торік у Виноградівському районі за 950 доларів, — гладить по щетині. — Господар упіймав її маленькою і приручив. Коли виросла, хотів відпустити до лісу, та я перекупив. Маргоша схожа на собаку: дуже довірлива. Скоро буде пороситися, а восени маленьких можна буде продавати.