Замість студентської лави – холодні окопи, замість лекцій – нещадні бомбардування та жорстокі бої.
Микола Вавилін потрапив на фронт 42-го 17-літнім. Через півроку за прискореною програмою став офіцером. Довелося керувати тими, хто годився йому в батьки. Саме на війні пройшов школу життя. І у 88-м Герой Радянського Союзу може докладно розказати про кожного свого солдата. Воєнне лихоліття врізалось у пам’ять назавжди, як і осколки з 2-х поранень. Микола Олександрович сотні разів був на волосок від смерті, але жага до життя перемогла.
«Я не уявляв, що мене можуть убити, що мене можуть поранити. А коли людина не боїться, вона реально думає, що треба робити», - розповідає ветеран Великої Вітчизняної війни Микола Вавилін.
Справжнє пекло було на Курській дузі, згадує ветеран. Там полягло дві третини його дивізії. Пройшов страшні бої в Білорусії та Латвії. Але чи не найбільше фронтовик пам’ятає не жорстокість, а милосердя, як зберіг життя полоненому німцеві.
«Ми зустрілися з ним очима, як ми з вами. Ви знаєте, не можу описати вираз очей - настільки просять, що вимагає – збережи мені життя. Ви знаєте, у мене до цих пір на серці, що я беззбройного не вбив. Це таке, легко на душі», - розповідає Микола Вавилін.
З фронтом Микола Вавилін пройшов від Москви до Праги. Звідти пішки дістався до Закарпаття. У рідне Підмосков’я вже не повернувся. В Ужгороді одружився. Дослужився до полковника. І 28 років викладав у школі військову справу.
Загартований війною, Микола Олександрович надзвичайно життєрадісний, на жодні проблеми не скаржиться. І радіє кожній можливості зустрітися з бойовими побратимами, особливо у святий день для мільйонів – День Перемоги.
