У квітні 2003 року куля хулігана обірвала життя дізнавача Рахівського РВ УМВСУ в Закарпатській області 32-річного старшого лейтенанта міліції Юрія Мазара. Офіцер загинув, втихомирюючи п”яних бешкетників у сільському барі.
...Рахівчанин Юрій Мазар прийшов на службу в органи внутрішніх справ, коли йому виповнилося 23, але вже маючи за плечима чималий життєвий досвід. Після закінчення школи Юрій отримав професію водія, далі була армійська служба у північному Сєверодвінську. Демобілізувався заступником командира взводу. Відтак працював у будівельній організації міста Рахів. І всюди про Юрія Мазара люди казали лише добрі слова, адже свої обов’язки завжди виконував чесно й сумлінно. Саме ці людські якості й стали вирішальними, коли хлопець вирішив піти на службу в міліцію.
Розпочав з патрульно-постової служби. Невдовзі поступив на заочне навчання у Прикарпатську філію Національної академії внутрішніх справ України. Здібного, працьовитого співробітника швидко помітило керівництво Рахівського райвідділу міліції, запропонувавши Мазару відповідальну посаду помічника слідчого. Виявлену довіру хлопець виправдав. Усі знали, що на Юрія завжди можна покластися, він ніколи не підведе. Останні шість років Мазар працював дізнавачем Рахівського райвідділу, дослужившись до звання старшого лейтенанта міліції. До кожної із справ, якими займався, підходив виважено і прискіпливо, добре розуміючи, що від його дій залежать людські долі. Жорстко протистояв злу, але при цьому завжди намагався допомогти тому, хто випадково оступився...
Мешкав Юрій у селі Верхнє Водяне з 74-річною мамою. Щодня проводжаючи сина на службу в райцентр, матуся нетерпляче очікувала його повернення додому. Переживала, бо ж робота у сина нелегка й небезпечна. Тож коли Юрій на початку квітня 2003-го пішов у відпустку, мати не могла нарадуватися. Син зранку й до вечора невтомно трудився на обійсті.
…Тієї фатальної ночі чомусь не спалося старенькій Марії. Хоча саме минула світла Пасха, душа матері чомусь не мала спокою. Раз-по-раз вдивлялася через вікно у темряву, прислухаючись, чи не йде вже син, який десь затримався. Зненацька загавкав собака, з вулиці почулися чужі голоси.
– Хто там? – стривожено запитала Марія, вийшовши на ганок.
– Ой, Маріє, там біда! – почулося з темряви.
– З Юрком… Синку мій!.. – тільки і скрикнула старенька матір.
Далі світ в її очах ніби розколовся навпіл. Біля неї метушилися якісь люди, щось говорили, та їх слова вже нічого не значили… А вранці гірське село блискавкою облетіла страшна звістка: якийсь покидьок застрелив Юрія Мазара! Сусіди по вулиці, на якій жив працівник міліції, плакали разом з його матір’ю…
Чорна звістка про вбивство колеги підняла на ноги майже весь особовий склад Рахівського райвідділу міліції. Тієї ж ночі у Верхнє Водяне прибули прокурор району та начальник райвідділу міліції Юрій Ватрала, кілька десятків зібраних за сигналом тривоги працівників міліції. За гарячими слідами було з’ясовано деталі скоєного тяжкого злочину, встановлено особу підозрюваного у вбивстві. З'ясувавши, що зловмисник втік на автомобілі “Лексус”, відразу ж були направлені орієнтування про затримання вбивці. Вже о шостій ранку в гірське село приїхали прокурор Закарпатської області Микола Гошовський, начальник УМВС Петро Пилипчак, його перший заступник Віктор Швидкий, начальник управління карного розшуку Віктор Русин, найдосвідченіші оперативники, експерти-криміналісти, бійці спецпідрозділу “Беркут”, працівники Державтоінспекції. Встановлювалися усі свідки надзвичайної події, ретельно вивчалися обставини, які призвели до трагедії.
Десь о дев'ятій ранку надійшло повідомлення з Львівської області: автомобіль з підозрюваним після спроби втечі й погоні затриманий неподалік міста Буськ. Невдовзі закутий у металеві “браслети” 34-річний Георгій, водій “Лексуса”, під міліцейською охороною був відправлений на Рахівщину.
Останні дев'ять років цей уродженець сусіднього села Середнє Водяне проживав у Запоріжжі. На Великдень вирішив навідати батьків. Взяв із собою в дорогу пістолет ПМР 9-го калібру, споряджений гумовими кулями. Зустріч із земляками Георгій перетворив на демонстрацію своєї значимості та фінансової спроможності – спиртне лилося рікою. Обійшовши всі місця для гулянок у рідному селі, сп'яніла компанія пізньої ночі завітала у бар “На рибнику”, що майже в центрі сусіднього Верхнього Водяного. А тут як на біду, відпочивав гурт місцевої молоді, серед якого були і дівчата. Вирішивши, що саме представниць прекрасної статі їм і не вистачає для повного щастя, візитери почали до них брутально чіплятися. Коли ж місцеві хлопці заступилися, чужаки накинулися на них з кулаками. Особливо дісталося 27-річному Іванові, якого звалили на підлогу ударом стільця по голові і стали бити ногами...
Того фатального вечора Юрій Мазар був у товариша: задумав реконструкцію свого обійстя, тож вирішив порадитися. За розмовами про цеглу, вапно і незчувся, як пролетів час. Коли вертався додому, була вже глуха ніч. Село спало, лише з бару “На рибнику” доносилися дикі крики і гамір. У той момент, коли Юрій опинився неподалік, вікно розважального закладу розлетілося вдрузки, у приміщенні погасло світло, шум бійки почав наростати. Навіть не задумуючись, старший лейтенант кинувся всередину, голосно крикнув:
-- Негайно припиніть!
Це були його останні слова: один за одним прогриміло кілька пострілів. Коли хтось увімкнув світло, Юрій Мазар лежав на підлозі, стікаючи кров’ю. Почулися злякані крики, розпочалася метушня. Скориставшись цим, чоловік з пістолетом у руках вибіг з бару, вскочив у салон іномарки й машина рвонула з місця…
Ховали відважного міліціонера усім селом. В останню путь проводжали Юрія Мазара колеги з усіх районів Закарпаття. Навіть природа, наче лила сльози за загиблим, щедро поливаючи землю весняним дощем…
А далі були слідство та суд. Убивцю міліціонера засудили. А пам”ять про старшого лейтенанта міліції Юрія Мазара навіки житиме в серцях закарпатських правоохоронців.
