Якщо раніше храми сипалися через безгрошів’я, то нині страждають від

бюрократії. Фахівці замість рятувати їх від руйнації змушені місяцями

"виходжувати" відповідні дозволи, і замовляти проекти реконструкцій,

вартість яких іноді у кілька разів перевищує ремонтні роботи.

Дійовий народній спосіб, коли без дипломів, і проектів, за помірну ціну

святині рятують сільські умільці. Не діє закон вбачає у тому...

корупційні дії. Натомість за знищені, або просто вчасно не врятовані

храми, відповідальності не передбачено жодної.

Василина Гечко змітає павутиння зі стін дерев’яної церкви. У ній уже

майже півстоліття правиться лише на великі свята. Прибирати тут стає

дедалі важче: стеля прогнила, а трухлявина сиплеться з усіх щілин.

Зовні церква теж руйнується. Балки потріскались та струхлявіли. Ґонта

тримається купи лише завдяки густому моху. Заіржавілі хрести от-от

попадають.

Цей храм хоч і дихає на ладан, та все ще живе. А от церква Різдва

Пресвятої Богородиці, що у сусідній Стеблівці, до свого

півтисячолітнього ювілею не дожила якийсь десяток років. Вона дощенту

згоріла на початку дев’яностих. Цей малюнок нині єдина згадка про

безглуздо втрачене архітектурне диво.

Його автор художник Іван Шутєв. За півстоліття він намалював майже всі дерев’яні храми Закарпаття.

Окрім сотні замальовок до книги «Молитва в дереві» увійшли й міні-копії

дерев’яних храмів від місцевого умільця. Серед них теж чимало уже

втрачених.

Зараз у регіоні 118 дерев’яних церков та сотня дзвіниць. Вісімдесят

найстаріших мають статус національних пам’яток. За роки незалежності їх

поменшало на 13 - згоріли або просто завалились. Нині гроші для їх

порятунку, хоч невеликі, та є. Але використати їх саме на реставрацію

непросто.

Який спосіб роботи переможе: простий народний чи хитромудрий

чиновницький, деякі з древніх храмів не дізнаються ніколи. Їх уб’є вже

ця зима.