Вже дванадцять років минає з часу жахливої природної біди, яка спіткала Закарпаття, — катастрофічної повені. На початку листопада 1998 року в надзвичайно тривожній екологічній ситуації опинилася і наша Міжгірщина. Природа є природою: вона як радує своєю вродливою красою, багатством надр, так воднораз раптово може підстерегти грізною небезпекою.
Як грім серед ясного неба, вона тоді дала про себе знати лихим і злим бешкетуванням практично у всіх кутках Срібної Землі. Приголомшеному її наскоку люду здавалося, що земля навмисно відкрила всі джерельні крани, щоб потужними водними потоками демонструвати жорстоку руйнівну силу. Нашим горянам, як і багатьом закарпатцям, що не кажи, а довелося пережити справжнє страхіття, зазнати шкоди за суворого екзамену природи. За ліквідації наслідків повені, а щоб загоїти рани необхідний був час, сили, кошти, на щастя, пізналася і людська дружба — руку допомоги потерпілим простягнули з різних куточків України, навіть із-за кордону. Спасибі всім, хто не байдужий до людського горя.
Ця сумнозвісна подія ще раз всім нагадала передусім про бережливе ставлення до природи. Якщо бездумно, з короткочасною вигодою її підкорювати, то обов'язково чекай кари. Масова вирубка лісових масивів, засмічення землі хімічними речовинами, тарним брудом, інші негативні явища людської поведінки стають результатом того, що можна поплатитися дорого за легковажність. Отож всім миром повсякчас розумно будемо ставитися до навколишнього середовища, з покоління в покоління берегти і примножувати багатства природи.
