Справжні ентузіасти своєї справи працюють на заводі залізобетонних виробів і конструкцій (далі – «ЗБВіК»). В цьому переконуєшся як тільки потрапляєш на територію підприємства – всі чимось заклопотані та зайняті. Завод створили на основі Закарпатського обласного ремонтно-будівельного тресту колишнього управління комунального господарства. Загалом він працює більше 45 років.

Тут виготовляють залізобетонні та бетонні вироби, які користуються попитом в різних куточках Закарпаття. Керівництво заводу, незважаючи на порівняно невисоку середню зарплату в 1600 – 1700 гривень, зберегло штат працюючих на рівні часів колишнього СРСР – 146. З них – 22 пенсіонери. Більше 25 років вірою і правдою будівельній галузі віддали інженер з виробництва Марія Порохнавець, начальник відділу кадрів Любов Попович, Йосиф Русин, Ілля Ліщак, Марія Довжецька.

На чолі «ЗБВіК» генеральний директор, якого контролює наглядова рада ( в радянські часи – директор та спостережна рада). Відбувається взаємний контроль, який сприяє нормальній робочій обстановці і сприяє підвищенню продуктивності праці. Генеральному допомагає заступник, роль якого виконує головний інженер та два інженери з виробництва: один – по залізобетонному, інший – по деревообробному. Майстри виробництва, як нижня ланка інженерного штату, утворюють зв'язок останніх з робітниками. Загалом виходить 32 працівники інженерного штату і решта – робітники. Більшість працівників – мукачівці та мешканці сіл в напрямку Кольчино – Чинадієво.

Найважчу робота на підприємстві виконують працівники, які розмішують цемент у формах в бетонному цеху. Конвеєрних робіт тут нема. Кожен працівник виконує повну операцію. Ветеран праці Йосип Русин власним прикладом показує молоді як треба робити міцний бетон:

– Я працюю на цьому заводі з 1972 року, був слюсарем, автослюсарем, арматурником. На даний момент – бригадиром бетонозмішувального вузла, – каже він.

Працюють в основному в одну, однак буває – в дві зміни. Робота в ринкових умовах залежить від замовника. Коли йому швидко треба товар, то мобілізують сили і працюють більше. Сировина – пісок, цемент, вода – подається механізовано через ваги. Готова продукція проходить лабораторні випробування і маркування. Далі на неї видається паспорт, за яким генеральний директор відповідає за якість продукції протягом 50 років.

Зупинятись на досягнутому не дають конкуренти – в Мукачеві завод «Будівельна індустрія» та подібне підприємство у Виноградові. Технологічно «ЗБВіК» з конкурентами знаходяться на одному рівні. Перемагають їх з допомогою цінової політики та якості. Також вводяться нові форми для виготовлення залізобетонних виробів. Почалось виготовлення стовпів. Зараз активно поступають замовлення на виготовлення мостів, а саме плит і переходів. Відбувається тісна співпраця між «ЗБВіК» та підприємством «Авто-міст», працівники якої встановлюють мости. Раніше їх не виготовляли. А конкуренти на теренах області і зараз не виготовляють. Найближчий завод, який виготовляє перехідні плити, знаходиться в Стрию Львівської області. Крім бетонного на «ЗБВіК» є арматурний, ремонтно-механічний і деревообробний цехи, пилорама і автопарк, який транспортує сировину та готову продукцію. Жінки, яких на заводі 45, в переважній більшості працюють в деревообробній частині підприємства. Виняток становить хіба ветеран праці, майстер бетонної дільниці Ольга Кучеренко:

– Я в будівельній галузі вже рівно 30 років. Після закінчення інституту в Криму, мене разом з чоловіком, як молодого спеціаліста, направили на завод будівельної індустрії в Мукачево. Там я пройшла шлях від майстра до головного інженера. Мала в своєму підпорядкуванні до 80 підлеглих. З 2004 року я працюю на цьому заводі технологом. Свою роботу люблю. Країна, яка нічого не будує – не має майбутнього.

Працівники відділу кадрів скаржаться, що дуже важко підшукувати кваліфіковані кадри для підприємства. Не вистачає навіть простих будівельників. Раніше в Мукачеві було будівельне училище. Однак зараз там навчають на кухарів. А от будівельників ніхто не готує. Також важко з інженерними кадрами. З тих спеціалістів-будівельників, які повертаються в Мукачево, рідко хто прагне працювати на «ЗБВіК». Переважно їдуть на заробітки в Київ, Москву і так далі, оскільки там можуть значно швидше і більше заробити.

28 років підприємству віддав Федір Теличко, з яких вже понад 12 останніх років –працює генеральним директором: – Перші три місяці року традиційно працюємо збитково, а далі нарощуємо виробництво, – каже він.– В часи кризи нас рятувало те, що ми маємо два напрямки виробництва. Експортна сторона підприємства виробів з дерева нас підтримує в січні–березні. 11 років тому ми уклали угоди з австрійцями, німцями та бельгійцями, а 3 роки тому – з голландцями. Ми перекидаємо в деревообробний цех та пилораму робітників. Робимо це для того, щоб їх зберегти. Стараємось не відправляти у безоплатні відпустки. Відколи я працюю, то не пам'ятаю жодного зриву виплат зарплат працівникам. На сьогоднішній день справжніх професіоналів в нашій галузі майже нема. Робітник стає професійним не за один день, а протягом десятиліть самовідданої праці. Ми жодного не скоротили. Звільнялись тільки за власним бажанням або в разі неспроможності працювати за станом здоров'я.

В деревообробному цеху, в якому виготовлення столярних виробів і паркет з дуба і бука та на пилорамі присутня конвеєрна робота. Кожний виконує певну операцію на окремому верстаті. Бувають травматичні ситуації із-за людського фактору – почав працювати в нетверезому стані або неправильно запустив верстат. Цього не відбувається, якщо працівник чітко дотримується встановлених правил: прийшовши на робоче місце, оглядає його і тільки тоді включає верстат та починає працювати. Коли закінчує, має виключити, прибрати, оглянути і записати в спеціальний журнал, як пройшла робота на ньому. Робочий день 8-годинний з обідньою перервою. У їдальні робітники харчуються за 50% вартості обіду.

• будівництво
• Мукачево