Про Марію Повч – угорське містечко — у родині чули змалку. Там є монастир з церквою, куди їздив із сім’єю наш дідусь – Андрій Бідзіля, тодішній арданівський сільський голова, що на Іршавщині, на празник Пречистої через Берегово.
Як згадує його наймолодший син Павло, якому виповнилось благословенних 75 років, їхали вони у святковій бричці на міцних колесах, у яку була впряжена двійка коней. Будучи непосидючим хлопчиком, він час від часу біг поруч з бричкою та придивлявся до всього: до пишногривих, що погойдувались з боку в бік, до людей, які цілими процесіями йшли пішки з павісами чи то фамами, до річки Вірка (ліва притока Серні, басейн Дунаю. – Авт.), котра мандрувала разом з ним, до парадно вбраних жандармів, які сиділи на конях і стежили за порядком.
Діставшись святого місця, багато жінок ставали перед ворітьми на коліна і так прямували до церкви. Добре пам’ятає святу ікону Богородиці, до якої мати підносила його, промовляючи: убережи. Відбувалося велике урочисте богослужіння, під час якого священики брали до сповіді, причащали, мазали миром. По його завершенню батьки купили два великі образи і привезли додому, де знаходяться й донині. На одному з них – Пречиста в розкішному вбранні та намисті, на іншому – її син Ісус. Усі найважливіші молитви родина проводила саме біля них.
— Люди розказували, що образ Пресвятої в Повчі плакав декілька разів у різні роки, — розповідає вуйко Павло. — Одні тлумачили це як добрий знак, інші — як попередження про біду.
У душі засіло щире бажання відвідати славну на всю Європу чудотворну ікону Божої Матері, яка віднесена до плакучих ікон. Коли випала нагода, зібрались і поїхали.
Дорогою питали жителів прикордонних сіл Угорщини, як дістатись до Марії Повч. Вони охоче малювали дорожню схему, добирали слова, які б ми розуміли. У чужій державі це виглядало дуже зворушливо. Можливо, тому дорога не втомила. А втім, дороги там — дай Боже нам: ні вибоїн, ні стертих розміток. Узбіччя чисте, охайне — брали завидки…
Коли дісталися святині, одразу вразила впорядкованість території: багато квітів, лавочок і до блиску чисті вбиральні.
Всередині храму перехопило подих – майже один в один як Хрестовоздвиженський в самому серці Ужгорода. Довкола – такі ж лики святих, орнаменти, євангельські сцени, запалені свічки, мир і благодать. Вдивляємось у кожен образ. Зліва, ближче до престолу — парадні східці з аркою, до них люди вишикувалися вервечкою. Ми і собі стали в чергу. І тут, вгорі під стелею побачили первісну ікону Богородиці з намистами. Ту саму! Стиснулося серце: тонкі жіночі риси обличчя, теплий, ласкавий, відкритий погляд проймав до глибини душі. Наче пронизував кожен твій гріх. Якась магія сили, надії, піднесеності душі, радості зустрічі і глибокої віри в те, що ти реально бачиш Божу Матір, відчуваєш її присутність. Здається, торкнешся її — і вона пригорне.
У 1676 році один віруючий замовив собі в маляра ікону Божої Матері. Той залюбки намалював її. Образ вдався, вийшов яскравим, відповідною була і його ціна. Та чоловік не мав таких грошей і відмовився від нього. Тоді ікону придбав інший і подарував греко-католицькій церкві в селі Повч. Через 20 років ікона заплакала. Тодішній єпископ запросив фахову комісію, яка ґрунтовно перевірила факт плачу і визнала його дивом. Після чого село Повч перейменували на Марію Повч, а ікону оголосили чудотворною.
Згодом образ було перевезено до Відня в собор св. Стефана, де вона перебуває й донині, а в Марії Повч залишилась копія чудотворної ікони. Цікавим є факт, що її копія також плакала кілька разів. Тож Папа Пій VI уділив місцевій церкві повний відпуст на п’ять Богородичних празників для всіх, хто відвідає цю святиню, відбуде св. сповідь і прийме св. причастя, помолиться в намірах.
До речі, як з’ясувалося пізніше, тим художником, що намалював цей чудотворний образ, був закарпатський іконописець Стефан Пап. Позаяк тоді Марія Повч належала до Мукачівської єпархії.
— Після того, як Закарпаття увійшло до складу новоствореної Чехословацької Республіки (1919 р.), найбільша наша святиня опинилася за кордоном.
— Розуміючи це, папа Пій ХІ в 1926 році подарував Мукачівській єпархії ікону Пресвятої Богородиці, яку розмістили в церкві Мукачівського Святомиколаївського монастиря на Чернечій горі, — пояснили нам у храмі. — На жаль, у післявоєнні роки ікону було загублено. І лише 1999 року вона з’явилася у Малоберезнянському Святодухівському монастирі.
З цими думками, повернувшись з Марії Повч, приїхали додому, щоб поділитися свіжими враженнями, які залишились у наших серцях.
— Там, у Марії Повч біля образу відчувається подих вітру, — згадує вуйко Павло.
І справді, таке відчуття не полишало й нас...
