З 25 по 27 серпня 2011 року в смт.Косів проходив ІІІ етап Вищої політичної школи організованої центром політичних студій та аналітики за підтримки фонду Конрада Аденауера.
Було дуже знакова що, саме на періоді 20 Незалежності України тема семінару звучала «Верховенство права та правосвідомість» тому що, Україна за 20 років своєї незалежності так і не спромоглася стати правовою державою. Щоб зрозуміти таке просте та банальне питання чому Україна не є правовою державою нам навіть не потрібно бути юристом. Відповідь проста Україна не є праовою державою тому що вона не дає правового захисту своїм громадянам. Саме цю проблематику вивчали учасники семінару Вищої політичної школи з Західного та центрального регіону України в смт.Косів Івано-Франківської області. Лекторами цього заходу вирступали Віктор Таран та Олена Медведєва Керівники Центру політичної студій та аналітики, Ніко Ланге – Директор представництва Фонду Конрада Аденауера та випускники Вищої політичної школи 2010 року Андрій Богданович, Ігор Процик та Артем Щербатюк.
Закарпаття представляли Сакалош Михайло (ВГО «Фронт Змін») та Кочан Василь (ВГО «Молодіжний Союз Наша Україна»). Учасники семінару вивчали проблему України та аспекти виходу з цієї правової кризи через розроблення конкретних проектів для України через запровадження верховенства права та правосвідомості в Україні. Так було запроваджено нашою групою проект Реформування судової гілки влади в Україні.
Учасники семінару обговорювали разом з лекторами та експертами «Як Україна може стати правовою державою?»
Ніко Ланге в своїй статті про Україну від 2007 року представив три спроби відповідей на запитання "Як Україна може стати правовою державою?"
Перша логічнаспроба могла б виглядати таким чином. Побудова правової держави вимагає наявності відповідальних еліт. Але знайти основу для реалізації такої можливості в Україні буде досить важко.
Щоденне перекручування права, протилежне за змістом тлумачення права, широко поширений цинізм та те, що деякі спостерігачі називають "правовим нігілізмом", визначають діяльність ключових фігур цієї країни.
Часто політичні діячі обґрунтовують свою поведінку різнорідністю законоположень, неякісними та суперечливими законами або навіть прогалинами в Конституції. Але хто розробляє такий правопорядок?
Звичайно, самі політичні еліти, які постійно скаржаться, але по суті справи вже звикли отримувати вигоду через непрозорість, неоднорідність та суперечливість українського правопорядку.
Друга спроба відповіді на запитання щодо шляхів до правової держави могла б бути такою. Завдяки компромісам різних правил правова держава може виникнути, так би мовити, "проти волі".
Сьогодні ситуація в Україні є політичним патом. Кожна сторона платить своїм суддям, кожна сторона делегує своїх представників у всі номінально незалежні інституції, кожна сторона намагається через видання нових законів та указів тримати іншу сторону на гачку.
Економічно висловлюючись, робляться інвестиції в суддів, депутатів, губернаторів, чиновників і так далі, щоб скрізь мати змогу стежити за іншим політично-економічними табором.
Правова держава "проти волі" може виникнути, якщо економічним та політичним елітам стане вигідно робити інвестиції в незалежні та прогнозовані інституції, тому що збереження балансу на рівні депутатів, водіїв та оплачуваних представників із часом виявиться задорогим, ненадійним, непрогнозованим і вимагатиме занадто багато ресурсів.
Такі міркування, напевне, мають певний шарм і навіть оптимістичну ноту. Можливо, саме на цьому шляху ми зараз в Україні і перебуваємо.
Третій варіант відповіді на запитання "Як Україні стати правовою державою?" звучить просто, як правда. Правова держава виникає, якщо жити за правилами правової держави.
Давайте згадаємо: правова держава – це перш за все прив’язка до системи основних цінностей.
Ще один приклад: в центрі Стокгольма є багатоповерховий гараж, в якому на виїзді немає шлагбаума. Люди заїжджають, паркують машини, платять за це в автоматах і виїжджають звідти. Якщо вони не заплатили, ніхто їх не зупиняє, не переслідує і не штрафує.
Можна подумати: "Нащо ж платити, нема дурних?!" Відповідь, судячи з мого досвіду, може здатися українцям наївною: люди платять, тому що це – правильно, тому що вони пов’язані системою спільних основних цінностей.
Принаймні риторично така ситуація існує і в Україні. Але різниця між тим, що говориться та вважається правильним на публіку та тим, що робиться в дійсності, дуже велика.
Таким чином, вирішальним у третьому варіанті відповіді є правова свідомість громадян. Адже не можна з одного боку скаржитися на хабарників серед політиків або міліціонерів ДАІ, а з іншого боку без зайвих роздумів підкуповувати вчителів власних дітей, щоб ті ставили їм добрі оцінки.
Учасники семінару усвідомили що третій варіант повинен стати для Українців основним і головним. Тоді нарешті Україна відбудеться як правова країна з право свідомими громадянами.
