Уперше в Україні (і на пострадянському просторі) побувала Джудіт Халберстам — професор англійської мови, американських етнічних і гендерних досліджень, а також директор Центру феміністських досліджень у Південно-Каліфорнійському університеті — культова постать серед дослідників варіативності гендеру. На запрошення керівників дослідного проекту «Гендер, Сексуальність і Влада» прославлений теоретик у галузі популярної візуальної квір*-культури прочитала серію лекцій у Києві та Ужгороді.
У «нашій частині світу» професор Халберстам відома лише невеликому колу соціологів, антропологів, філософів та активістів, у сфері наукових інтересів яких — конструювання «норми» та «інакшості» в галузі статі. Ні українською, ні російською мовою ще не перекладено легендарну книжку Халберстам Female masculinity («Жіноча маскулінність»), у якій автор обстоює ідею, що «мужність» (як набір культурних кодів та зразків поведінки) не пов’язана з біологією й не є виключно чоловічою моделлю самовираження.
Однак це далеко не єдина гучна робота американської вченої. У серпні очікується вихід її нової монографії The Queer Art of failure («Дивне мистецтво невдачі»), анонсованої як розмірковування над тим, чому в наші дні ідея успіху пов’язується виключно з грішми, а спроба вийти за вузькі рамки будь-яких нормативів асоціюється з провалом. За твердженням Джудіт Халберстам, «критика капіталізму» в цілому — стандартна теоретична рамка, з допомогою якої в американських університетах осмислюється дійсність. У пострадянській академії, на думку професора, вона не працює: «Я не читаю українською і не можу зазирнути в навчальні плани, щоб побачити відмінності. Але все-таки я відчуваю різницю в тому, як ми говоримо. Очевидно, люди більш критично налаштовані стосовно радянського соціалізму. Ми обговорюємо політику, економіку, опозицію в дуже різних контекстах. Я добре знаю лише одну систему розуміння гендеру та сексуальності. Я не кажу, що в пострадянському контексті і європейсько-американському немає нічого спільного в розумінні гендеру. Проте сильні відмінності, так чи інакше, є».
Згідно з лекціями Халберстам, «критика капіталізму» (так звана марксистська оптика) в галузі статі дозволяє побачити, що, попри ілюзію вибору, всі гроші однак рухаються в одному напрямку. Наприклад, із революційного американського серіалу «Секс у великому місті» ми знаємо, що мешканці Манхеттена можуть вибирати ідентичність зі значно ширшого набору образів, ніж жителі, скажімо, української глибинки. Однак що означає бути геєм, феміністкою, саєнтологом, «зеленим» чи «лівим»? Не в останню чергу — споживати певні товари, які належать до тієї чи іншої соціальної групи. При цьому, як відомо, протестні символи продаються найкраще. Будь-яка, найреволюційніша ідея негайно підхоплюється глобальним ринком і перетворюється на товар. А гроші від продажу революційної ідеї, як завжди, рухаються в напрямку Волл-стріт. Очевидно, така критична модель для пострадянського суспільства ще не своєчасна, з огляду на незавершений перехідний період.
Методологічно досліджуючи сучасність, Джудіт Халберстам вдається до психоаналізу Фрейда й Лакана, ідей і теорій Мішеля Фуко та Джудіт Батлер. Свій же власний академічний проект вона називає «антидисциплінарним» і «неортодоксальним».
— На заняттях я бачу свою місію в тому, щоб пропонувати студентам ідеї, які не можуть бути запропоновані ніде в іншому місці, — ділиться Халберстам з українськими колегами — викладачами гендерної теорії. — Я намагаюся перекладати складні теоретичні моделі зрозумілою мовою, доступною широкій аудиторії. Мій проект також не є психоаналітичним. Психоаналіз корисний, щоб почати думати про людську сексуальність поза медичною класифікацією, яка оперує ідеями про «патологію» та «норму». Що мені справді подобається в теорії сексуального розвитку Фрейда, то це те, що вона припускає існування тільки збочень та патологій і не вірить у наявність будь-якої норми. Я справді вірю в те, що всі ми — збоченці, усі з відхиленнями. Норма — фантазія, яка не має з реальністю нічого спільного. Люди, які прагнуть відповідати неіснуючій нормі, лякають. За бажання «грати за правилами», за прагнення «відповідати нормі» доводиться платити. Ця відповідність передбачає насильство. Люди, котрі підтримують ідеї норми, стають своєрідною поліцією: вони заганяють у рамки себе і пильно стежать за тим, щоб інші теж не відхилялися від заведеної норми.
Наведу приклад. Сім років тому у США впіймали серійного вбивцю. У 80-х роках він катував, а потім убивав своїх жертв. Коли його знайшли, з’ясувалося, що цей житель американської околиці часто ходив округою й говорив людям, що їхні насадження нерівно підстрижені, будинки пофарбовані в неправильні кольори і взагалі їм час полагодити дах. Так працювало його мислення. Це я й маю на увазі, коли кажу, що потреба оберігати межі уявної норми породжує насилля. Люди, котрі свято вірять у норму, стають для суспільства набагато більшою проблемою, ніж так звані відхилення. Але суспільство зорієнтоване на норми. Навіть в Америці все ще діє наївна віра в норму.
— А як жити після того, як зрозумієш, що норми немає?
— Я думаю, це можливість почати дивитися на світ по-інакшому. Виходити за межі звичних форм і дивуватися. Наприклад, більшість із нас виросли в сім’ях із двома батьками. Але розлучень стає дедалі більше. Один із партнерів іде, бо партнерство не справдило його сподівань. Ми думаємо, що для дитини це — величезна травма. Ми асоціюємо руйнування моногамних зв’язків із кінцем емоційної безпеки. Але фактично моногамія не гарантує сімейної стабільності чи безпеки. Зараз дедалі більше дітей виховуються в альтернативних сім’ях, де не працює принцип «разом назавжди». Можливо, виростаючи, вони не пов’язуватимуть емоційну безпеку тільки з моногамними зв’язками, і їхні можливості створювати індивідуальну інтимність будуть ширшими. У них з’явиться вибір, адже є різні способи організовувати особисте життя. У вас вибору немає, бо все, що ви бачили, — це пари, моногамні шлюби і розлучення.
У своїх лекціях професор Халберстам не оминула й гострих питань класових відмінностей, зокрема того, чи завжди фемінізм — це колоніальний проект? Мається на увазі, що ідеї жіночої емансипації приходять із Заходу на Схід з метою зміни пануючого суспільного порядку. Але чи можуть і чи повинні всі бути щасливими однаково? Залишати це запитання риторичним чи шукати свої відповіді — має вирішувати кожен із нас самостійно. Однак Халберстам побоюється, що інтелектуальні проекти, зокрема вища освіта, дедалі більше рухаються у бік комерціалізації й не перестають бути класовим привілеєм. «Мені завжди подобалося перебувати всередині університету, — каже вона. — Я вірю в американську систему вищої освіти. Вона справді хороша. Але, на жаль, у наші дні університет переживає певну кризу. Зараз університети дедалі частіше перетворюються на бізнес-корпорації, які більше опікуються проектами, котрі виробляють прибуток, а не абстрактне мислення. Тому я починаю втрачати частину моєї віри в університет».
Проте саме завдяки університетам наукова думка рухається вперед. А такі люди, як Джудіт Халберстам, перекладаючи високі теорії доступною обивателю мовою, запрошують нас подивитися на звичне під несподіваним, інколи — парадоксальним кутом. Що, безперечно, робить життя розмаїтішим і яскравішим.
* queer (англ.) — термін для позначення всього, відмінного від гетеронормативної моделі поведінки.
