У суєтному буденному житті кмітливі непосиди спроможні підшукати собі екзотичне мистецтво романтичного відпочинку за місцем проживання.
На Міжгірщині, приміром, уже кілька років тусуються місцеві парапланеристи, які з висоти пташиного польоту під дахом хмар мають казковий шанс не лише торкнутися піднебесся, але й пізнавати таїни п’ятого океану Землі.
З-поміж них 45-річний Олексій-Йонас Станкевічус — за походженням литовець, а родом з Підмосков’я. Одружився у Міжгір’ї, зараз за безробіття, незважаючи на кілька спеціальностей, на ринку в райцентрі перебивається заробітком з реалізації періодичних видань. За натурою він — хрестоматійно скромна і добродушна людина. І, звичайно, з розряду смільчаків, бо, не боячись височини, активно зайнявся екстримом — ширянням у повітрі. Мотив хобі пояснює просто: “Мені, як майже кожному, теж з дитинства мріялося політати”. Щоправда, як зізнається, до відчуття адреналіну підштовхнув піонер парапланеризму в глибинці, сезонний робітник Михайло Фізер з сусідніх Соймів, який уже за друга, і земляк його сестри Світлани. Не приховує Олексій-Йонас Атанасович і гострі та солодкі емоції під час першого старту в небо з гірського масиву на околицях Репинного, який після кількахвилинного “плавання” у повітрі завершив його дебютною поразкою, бо приземлився у тернистих кущах: “Страх страшенний на землі блискавично змінився на небесне блаженство”. Свято ласкавого сонця, ніжного вітру і неосяжної блакиті спочатку, ясна річ, перепліталося з прикрими осічками.
А одного разу трапилося так, що десантувався на буку. Сам зліз з дерева без проблем, але літальний апарат, який вагою майже півтора десятка кілограмів, знімав довго з нервами. Легше стало у захопленні після знайомства з ужгородцем Андрієм Чмельовим — досвідченим фахівцем цього діла, який не поскупився на уроки, щедро “розсекретивши” авіанауку, зокрема, навчив азам пробіжки, вмінню управляти стропами, ефектно використовувати силу повітряних потоків. До речі, у цьому екстремальному виді як відпочинку, так і спорту щоразу доводиться, як кажуть, вичікувати з моря погоди. Насамперед, аби стан атмосфери був, як правило, безтуманний. Але, як запевняє Станкевічус, верховинські виднокола, як ніде інде унікальні за ідеальними кліматичними умовами. Недарма у Пилипці вже втретє проводиться міжнародний розіграш Кубка Карпат, у якому міряються майстерністю як наші співвітчизники, так і запрошені закордонні гості. Географію арен для змагань можна розширити, бо на Міжгірщині всюди сприятливе підхмар’я, до якого з верхів’я, здається, рукою можна торкнутися. Безпроблемно, скажімо, злітати можна з Кам’янки, Дарвайки, Кука, Чорної Рипи, Гимби та інших гір.
Але парапланеризм із фінансової точки зору — задоволення не з дешевих. Щоб мати в арсеналі добротне спорядження, сучасному Ікару треба викласти близько 4 тис. євро. Але якщо є бажання, то кошти фанатики заради мрії знаходять ледь не з-під землі. Між іншим, цьому заняттю будь-який вік підвладний. Знавці подейкують, що серед прихильників парапланів є і ті, яким уже “стукнуло” за 70 літ, і що в їхні лави — важко повірити — “затесався” навіть один сліпий одесит…
Олексій-Йонас з гордістю перелічує своїх відважних сподвижників, які, запрягаючи вітер, намагаються осідлати небеса. З-поміж аматорів-соратників — Василь Токар, Роман Цендра, Костянтин Біланинець, пише Василь Пилипчинець, газета "Новини Закарпаття".
