22 березня у всьому світі відзначають Всесвітній день води.
Резолюцію про святкування Всесвітнього дня води прийнято на 47 сесії Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй у 1992 році. У 2000 році ООН прийняла Декларацію тисячоліття та розробила спеціальну Програму дій на ХХІ століття, яка дала б змогу забезпечити кожного жителя нашої планети чистою питною водою. В попередні роки св’яткування Дня води проходило під гаслами: «Вода для спраглих міст», «Турбота про водні ресурси – справа кожного», «Вода світу: чи її достатньо», «Підземні води – не видимий ресурс», «Кожен живе нижче – за течією», «Вода для ХХІ сторіччя», «Вода для майбутнього», «Вода для життя», «Вирішення проблеми дефіциту води», «Жінка і вода», «Спільні води – спільні дії», «Вода для здоров’я», «Вода та катастрофи», «Вода та культура», «Вода та продовольча безпека». Не випадково, що питанню водних ресурсів приділяється така увага. Вода є найпоширенішою речовиною на землі. Населення планети за добу використовує 7 мільярдів тонн води.
Сьогодні попит на воду зростає у всьому світі. Довгий час вважалось, що запаси прісної води невичерпні, що вони мають здатність самовідновлення. В результаті безконтрольної господарської діяльності кількість придатної для пиття води різко зменшилось.
На даний час в цілому світі обсяги використання води перевищують обсяги її відновлення.
Вода…річки…потічки… «Ще назва є, а річки вже немає…».Чому саме слова Л.Костенко взято, як епіграф? А подивіться навколо себе, гляньте на річки Латориця, Латірка, Жденіївка, Вича, Славка, Качура, Волівчик, Ждимир, Завадка та інші красиві в’юнкі потічки, які ніколи не мали назви, а врізались в нашу дитячу пам'ять назавжди.
Роки йдуть, цивілізація бере своє, суспільство йде вперед день за днем і тільки природа ніяк не збагне, куди ми так поспішаємо і так по-варварськи нищимо все навкруги.
Вода – це життя, вважали стародавні греки,. А ми, що робимо з водою, з нашими річками? Всі береги річок вкриті побутовим сміттям, різного роду відходами, особливо ПЕТ – пляшками, береги розорані до урізу води, стоки відходів течуть прямо в потічок і…це можна продовжувати. Але навіщо?!
Всі дуже добре розуміють, що ніхто чужий не прийшов і не засмітив річку, не розорав береги, не вирубав вздовж берега останні липи чи верби. Все це зробили ми самі – закарпатці. А потім нарікаємо на природу, Бога, які карають нас жахливими катастрофічними паводками 1998 та 2001 років. А може ми того заслуговуємо своїм ставленням до річок, лісів, землі?
Пам’ятаймо, що збереження і відродження річок – це запорука національної безпеки країни. Адже у річкових басейнах формується основна частина доступних до використання водних ресурсів, а проблема води – це проблема збереження здоров’я закарпатців сьогодні, їх виживання в майбутньому.
