У церкві села Червоне, що на Ужгородщині, на місці ікони Богородиці з немовлям з`явився дивний образ

  Останнім часом на Закарпатті стаються дивні випадки, пов’язані з релігією.  2002 року на Іршавщині, в урочищі Джублик, двом місцевим дівчатам начебто кілька разів являлася Богородиця. Старші люди пам’ятають, як образ Святої Марії з’явився на вікні однієї з церков на Ужгородщині. Торік у Чинадійові виявили хрест у розколотому дубі. Схоже, що ще одне диво сталося позаминулої суботи в селі Червоне Ужгородського району.

Просто перед вірянами, що заходили до храму на вечірню молитву, зі стіни піддашку впала ікона Божої Матері з немовлям. Скло розбилося на друзки, його зібрали й відслужили вечірню. І тільки коли люди вже вийшли з церкви, хтось помітив, що на тому місці, де була ікона, видно якесь зображення... 

Розголос про подію швидко поширився ра­йоном. За тиждень подивитися на зображення, схоже на Богоматір, що плаче, приїхало дуже багато людей. Місцеві мешканці впевнені, що в них у селі сталося чудо. Кореспондент «Старого Замку «Паланку» поїхав побачити все на власні очі.

Червоне – невелике село на 300 з гаком дворів. З Ужгорода напряму до нього треба добиратися електричкою, можна й маршрутками, але з пересадкою в Чопі. Помилково зійшовши з автобуса набагато раніше, ніж слід, питаю першу зустрічну жінку, як пройти до церкви. Як виявилося, моя співрозмовниця була угоркою, з сусіднього села. Однак одразу ж зрозуміла, чого прошу, і ламаною російською пояснила, куди йти. А це вже означало, що в церкві таки сталося щось неординарне і що я не перший, хто розпитує шлях до неї...

Православний храм, до якого тепер з усіх усюд їдуть люди, зведений недавно — в 1992 році. Щоправда, раніше на його місці стояла дерев’яна церква, збудована ще до війни. На жаль, на час моїх відвідин настоятеля храму Різдва Богородиці отця Михайла вдома не було. Сусіди сказали, що його викликали в Мукачево в єпархію. Однак на церковному подвір’ї купкувалися люди, розглядаючи зображення на стіні.

Підходжу ближче. На білому пластику чітко видно обриси голови жінки, її очі, і навіть сльози, що з них течуть. Три цвяхи, якими була прибита ікона, залишилися в стіні. Згодом місцеві розкажуть, що вітру в той вечір, на диво, не було. А сама ікона, яку купили в Почаєві — відомій православній святині — прикрашала стіну храму тільки 5 місяців. Тобто навряд чи цвяхи могли розхитатися від часу. Ще дивнішою ця подія стала здаватися після того, як мені розповіли, що храмове свято в Червоному святкують на Малу Богородицю, 21 вересня.

Попри те, що священика не було, церква залишалася відчиненою. Усередині вдалося побачити й сфотографувати ікону, під якою й виникло зображення. Її засклили по-новому, і, незрозуміло чому, прив’язали, хоч і стоїть наче міцно, під невеликим кутом. Фарби на іконі трохи порізало розбитими друзками скла, однак інших ушкоджень немає.

Відверто кажучи, я їхав у Червоне налаштований скептично. Знаючи, що ікона весь час була на дворі, тобто постійно під сонячним промінням, припускав, що можна найти наукове пояснення тому, як зображення перенеслося на стіну. Тому цікавість змусила оглянути ікону уважніше. Після цього ідея про фотокопію здалася малоймовірною, бо крім рамки, вона має й фанерну «підкладку», через яку навряд чи можливо перенести зображення. Крім того, на іконі Богородиця намальована з маленьким Ісусом на руках, а на стіні зображено тільки обличчя жінки. Хтось із людей перевіряв, чи то не малюнок і пробував змити зображення, та нічого з того не вийшло. Зрештою, може, цей випадок вивчать науковці й дадуть йому своє пояснення. 

На жаль, мені так і не вдалося почути думку священика церкви отця Михайла, бо його домашній телефон не відповідав, а свій мобільний він вирішив не давати. Можливо, дотепер немає офіційної позиції церкви з цього приводу, і ми дізнаємося її пізніше. Тільки, складається враження, що, якими б не були висновки, у Червоному люди однаково віритимуть, що їм з’явилася Богородиця. А віра, як відомо, може творити дива.