Літо – пора пляжних видів спорту. На Закарпатті найпотужніші пляжники – у волейболі. Уже понад 5 років цей вид спорту популяризується в краї.
Нині підростає друге покоління пляжників. Прикладом для «молодняка» є пара Костянтин Медяник – Олександр Дергунов. Вони вже тренують і ще вдало виступають на всеукраїнській арені. От і нещодавно Медяник–Дергунов взяли кубок України та перемогли на другому етапі вітчизняного чемпіонату. У планах – позмагатися за медалі чемпіонату країни у фінальному турнірі, що відбудеться наприкінці серпня.
На Кубку України з пляжного волейболу, що відбувався в Іллічівську, стартували чотири пари із Закарпаття: Медяник–Дергунов, Гойда–Коберник, Іванко–Мельничук, Андрусяк–Попин. Виступили вони по-різному, але слід зробити поправку на молодість, адже, окрім флагманів (Медяник–Дергунов), решта волейболістів ще тільки здобувають досвід, і основні перемоги в них попереду.
До основної сітки пара Андрусяк–Попин не пробилася: за рейтингом їм довелося проходити кваліфікацію, і свій матч вони програли. Пара Іванко–Мельничук хоч і з’явилася в головному раунді змагання, однак не подолала жодного бар’єру в основній сітці: вони поступилися без спротиву в трьох матчах двом різним парам з Одеси та черкасцям. Як наслідок – поділені 17–24 місця в підсумковій таблиці. Пара Гойда–Коберник дуже оптимістично розпочала, перемігши в першому двобої сильних представників Луганська. Але на більше їх не вистачило: поразки всуху від ще одних спортсменів із Луганська, Дніпропетровська та Іллічівська. У результаті Гойда–Коберник поділили 9–12 місця.
А от основна пара наших пляжних волейболістів – Медяник–Дергунов – ішла турніром, як і належить фаворитам: вони виграли матчі з однаковим рахунком – 2:0 за партіями. Тож кубок дістався представникам Закарпаття досить легко. Це було непоганою розминкою перед серйознішим турніром – другим етапом чемпіонату України.
Змагання стартували в Черкасах, і конкуренція там виявилася значно вищою. На турнір приїхало 30 команд, які без кваліфікації грали по сітці на 32 команди. Утім представництво турніру постраждало через те, що у зв’язку з участю в міжнародних змаганнях не були присутні дві найкращі в національному рейтингу пари: Бабич–Йойшер і Самодай–Попов. На фоні їхньої відсутності явними фаворитами, які мали б розіграти золото, виглядали закарпатці та запоріжці Сергії Михайлов та Сергієчко. Виправдали сподівання лише краяни. Спершу вони пройшли до півфіналу змагання, де зустрілися з київською командою олімпійського резерву (пара Остапенко–Романенко). І хоча в кожній партії йшла напружена боротьба, Медяник–Дергунов перемогли в обох і пройшли до фіналу. В іншій півфінальній парі сталася сенсація: другий фаворит турніру – пара Михайлов–Сергієнко із Запоріжжя – без бою програла київській команді «Сокіл» у складі Віктора Поповича та Руслана Баранова. Саме останні й стали суперниками наших хлопців у фінальному матчі. Але й тут достойної боротьби не вийшло. Медяник–Дергунов домінували в кожній із партій і перемогли 2:0.
Після змагань ми поговорили з одним із пляжноволейбольних тріумфаторів Олександром Дергуновим і поставили йому кілька запитань про турнір і плани на майбутнє.
– Ви виграли обидва змагання протягом місяця. Це запланований успіх чи особливих планів не будували?
– У Кубку, звичайно, розуміли, що лише перемога буде прийнятним результатом. Щодо чемпіонату, то було трішки важче. Утім за відсутності двох дуже сильних пар ми розглядалися як фаворити й змогли виправдати свій статус.
– Яка система чемпіонату України цього року і на якому місці в рейтингу Ваша пара?
– Усього в цьогорічному сезоні проводиться два етапи (тури) чемпіонату, за підсумками яких формується фінальна «пулька», і ті, хто пробився до фіналу, розігрують медалі. Орієнтовно в рейтингу ми на третьому місці: пари Бабич–Йойшер і Самодай–Попов не брали участі в етапах чемпіонату, однак їм зараховуються очки (значно більше, ніж у вітчизняних змаганнях), здобуті на міжнародному рівні. Тобто вони вважаються на цьому етапі сильнішими, адже саме їхню пару возять на міжнародні змагання. Проте у фіналі вони таки мусять взяти участь, аби підтвердити свою кваліфікацію.
– Як вважаєте, чи до снаги Вам скинути з трону хоча б одну з цих пар?
– Гадаю, так. Це й буде завданням мінімум на фінальному етапі чемпіонату, що відбудеться в Києві орієнтовно наприкінці серпня. Шкода, що не вдалося зійтися з ними в очних протистояннях протягом сезону, адже знали б суперника краще. Однак сподіваємося, що когось із них на шляху до фіналу таки обіграємо, тобто виступимо не нижче другого місця. Це може відкрити нам шлях до Європейських змагань.
– Ви – найдосвідченіші із закарпатських пляжних волейболістів. Розкажіть про перспективи молоді.
– Активно виступають і тренуються (на майданчиках «Авангарду») три пари, що представляють Закарпаття й приносять очки в скарбничку команди області: Гойда (Ремезов)–Коберник, Іванко–Мельничук, Андрусяк–Попин. Перша пара за результатами та перспективами поки вважається найкращою. Пару Коберник–Ремезов ми вже взяли під своє шефство (Медяник є також і тренером), допомагаємо їм, граємо спаринг-матчі, підказуємо щось у тактичному плані тощо. У своїй віковій категорії наші вихованці вже змогли виграти чемпіонат України. Незабаром їх чекає серйозний екзамен – виступ на молодіжному чемпіонаті Європи.
– Літо скоро закінчиться, і пляжний волейбол впаде у сплячку. Чи плануєте повертатися до класичного волейболу?
– Так, намагаємося підтримувати форму цілий рік. Донедавна виступали за ВК «Закарпаття», але довелося шукати кращі умови. Цієї зими я від’їжджаю до Туреччини: у команді, що дислокується неподалік міста Трабзон, запропонували непогані умови. Тож спробую пограти там. Щодо партнера – нехай він десь при нагоді розкриває свої плани.
– Уся волейбольна еліта знає прізвисько Медяника – «Кіт». Це лише скорочено від імені чи таки стиль гри вплинув на назву?
– Швидше за іменем – Костя, «Кіт». Але справді всі відзначають, що у його стилі волейболу є щось котяче.
– Говорять і про гармонійне поєднання: він пластичний, невисокий, Ви ж, навпаки, – кремезний, потужний…
– Та у пляжному волейболі й має так бути, це не дивина. Двом одноплановим гравцям досить важко досягти чогось на серйозному рівні.
