Вони були одними з перших, хто у великій та метушливій столиці почав створювати осередок закарпатського життя – з його віковічними традиціями, святами та збереженням рідної мови. Микола Бідзіля, Василь Сухан, Орест Климпуш – сьогодні для багатьох вони майже легенда, але все ж це реальні люди, які відкриті для спілкування з молоддю та готові поділитися своїм досвідом.
Саме ця думка була провідною під час зустрічі представників старшого та молодшого поколінь «Товариства закарпатців у м. Києві», що відбулася 15 травня в селі Пирогово Національному музеї архітектури та побуту України.
Послухати старших земляків зібралося близько трьох десятків молодих закарпатців. І не дарма, адже запрошеними до виступу були доволі відомі та цікаві постаті: Микола Бідзіля – почесний президент Товариства, Василь Сухан – професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Орест Климпуш – відомий політик і громадський діяч, Ярослав Орос – журналіст і письменник, молодий історик Олександр Пагіря, а також гість з Ужгорода – письменник і драматург Олександр Гаврош.
Розмова головним чином точилася навколо виникнення осередку закарпатців у столиці та його подальшого переростання у «Товариство закарпатців у м. Києві». Відповіді на численні запитання дав Микола Бідзіля, який по-суті й вважається засновником об’єднання. За його словами, першими започаткували освоєння Києва вихідці з нашого краю закарпатські футболісти, яких запросили до команди «Динамо» «піднімати київський футбол» ще на початку 50-х. Наступними були молоді науковці, до їхнього кола належав і сам Микола Бідзіля, який приїхав до столиці у 1955 році на навчання в аспірантурі. Саме навколо нього почали гуртуватися молоді закарпатці – спочатку це було спільне святкування дня св. Миколая, потім – Різдва, Нового року. Перегодом зв’язки ставали тіснішими, зустрічі частішими, збільшилася і кількість самих закарпатців. І тільки у 2000 році було офіційно зареєстроване «Товариство закарпатців у м. Києві».
Василь Сухан поділився власним секретом успіху – від навчання в аспірантурі до посади декана хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та звання «Заслуженого працівника освіти України». Пан Василь відкрив для молоді і свій життєвий девіз: «Живу й працюю, доки можу».
Розмова з Орестом Климпушом зосередилася головним чином навколо питань національно-державних. Зокрема, було зроблено невеличкий екскурс в історію – 20-30-ті роки ХХ століття, час, коли в Закарпатті зароджувався національних рух та відбувалося формування нової свідомості – усвідомлення себе русинів – українцями, частиною великого народу. Жвава розмова розгорнулася навколо подій проголошення Незалежності та постання України як самостійної держави. Як перший міністр транспорту, Орест Дмитрович знайшов, що цікаве розповісти присутнім.
Доволі неординарною людиною виявився Ярослав Орос, відомий журналіст і письменник, – вдалими жартами, цікавими розповідями він не тільки заактивізував аудиторію, а й створив невимушену атмосферу спілкування.
Приємно було познайомитися з Олександром Гаврошем, відомим закарпатським письменником та журналістом. Цей гість завітав до Києва не просто так – у вівторок, 18 травня, у Києві відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Ромео і Жасмин». Цікавою виявилася постать Олександра Пагірі – 22-річного автора книжки «Карпатська Січ», яка, незважаючи на недавню появу, вже встигла викликати чималий інтерес.
Ця зустріч стала чудовою можливістю не тільки познайомитися представникам старшого та молодшого покоління «Товариства закарпатців у м. Києві», а й обмінятися досвідом та поглядами на ті чи інші питання. Сподіваємося, що у майбутньому подібні заходи будуть проводитися ще неодноразово.
