Жителі селища залізничників Батьове, що на Закарпатті, останнім часом не задоволені тим, як їх забезпечують питною водою та її ціною.
Їхні претензії в першу чергу — до відділу водопостачання Ужгородської дирекції перевезень Львівської магістралі. І частково зі споживачами можна погодитись, адже за кубометр рідини і за водовідведення їм доводиться платити 14 грн, і це тоді, коли, наприклад, жителі обласного центру платять за цю ж послугу лише 6 грн. Ці аргументи навели читачі «Магістралі» і попросили з цього приводу розібратися.
Начальник Ужгородського відділу водопостачання Ярослав Сура у розмові з кореспондентом назвав кілька причин такого становища. По-перше, для 10-тисячного селища воду качають з артезіанських свердловин, застосовуючи так зване потрійне її підняття, що потребує значних затрат енергії. Недешево також відтранспортувати брудні стоки до очисних споруд, які розташовані за 10 км від житла. По-друге, багато електроенергії використовується для роботи фільтрів та хімреактивів, без яких неможливо довести воду до питних кондицій. А по-третє, у залізничних багатоповерхівках, після передачі їх на баланс селищної ради, добряче «попрацював» час — через діряві труби вода не доходить до квартир, а лишається на шляху прокачування та у підвалах.
Хтось може сказати, що втрати води в мережах є і в Ужгороді та інших населених пунктах, і буде близький до істини. Але якщо в обласному центрі частину вартості питної води для населення компенсує місцева влада, то селищна рада Батьового робить це з невеликою охотою. Адже за три останні роки вона за допомогою рішень судів повернула сталевій магістралі лише 160 тис. грн, що аж ніяк не покриває витрат залізничних водопостачальників.
Вода, зібрана з природних джерел, переважно не відповідає вимогам держстандарту щодо «питної води», санітарним правилам і нормам, тож не використовується у «питному» водопостачанні без обробки. Доведення ж води до нормативної якості також потребує значних коштів та високої кваліфікації персоналу. На залізниці експлуатуються водогінні споруди. Справжніми заводами з виробництва питної води є насосно-фільтрувальні станції у Чопі, Сарнах, Здолбунові, Ковелі та на інших великих залізничних вузлах.
Міські та й сільські жителі вже звикли до того, що вода, яка не повинна мати ні запаху, ні смаку, часто має і те, і друге. Даються взнаки хімічні реагенти, іржаві труби…
Що ж стосується жителів Батьового, то, як зазначив Ярослав Сура, очолюваний ним відділ нещодавно звернувся до Кабінету Міністрів України з проханням оптимізувати ціни на воду, які б влаштовували її споживачів та постачальників. Є сподівання, що і ця проблема буде розв’язана.
