Синевирець Василь Субота й думки не мав, що з ним несподіване нещастя станеться саме на сінокосах. Та ще така біда, що у зовсім рідкісних випадках трапляється. За нещастя, кажуть, буває і щастя.

 

Дивом уцілів під час лихої пригоди. Недарма нині про нього мовлять земляки, що йому судилося народитися у сорочці. Й сам визнає, що наче вдруге родився за такої надзвичайної оказії, котра негадано скоїлася два роки тому. Поталанило вижити, напевне, лиш за Божої помочі…

 

У серпні за розпалу косовиці Василь Субота з родиною трудився на сінокісних угіддях на Чорній ріці, що з два десятки кілометрів від його села. Тут якраз його і єгерське місце роботи з службовим будиночком нацпарку “Синевир”. Спозаранку була гарна погода — саме для косіння і сушіння, а з полудня небо почало хмуритися хмарами. Як правило, у цій високогірній місцевості буря наскакує миттєво. Не лише дощ раптово улився, мов з відра, але й із-за стрімкого навколишнього узгір’я донісся гуркіт і тріск, який супроводжувався електричними розрядами в атмосфері. За зливи і спалахів блискавок, які краяли небо і роздирали хмаровиння, всі — дружина Марія, дочки Таня і Оля, брати та сестри — забігли, ховаючись від проливня, до лісівницької хати, а Василь примостився на її порозі, щоб перекурити. Ще запам’ятав, коли при відпочинку з вибухом пролунала над вершинами громовиця, а зигзагоподібна іскра стрілою полетіла прямо на нього.

 

За неочікуваного трафунку його кинуло аж на кілька метрів від порога. До непритомного гуртом кинулася рідня, надаючи під дощем з переляку першу допомогу на свій розсуд. Ознаки життя подав потерпілий, прийшовши до свідомості, лише в сільській дільничній лікарні.

 

З тих пір його доля пов’язала з лікарнями і їхніми медперсоналами. Наслідки удару “шаблею” блискавиці боляче дають про себе знати повсякчас. Хвороб — довга низка. Нестерпно голова болить, дошкуляє артеріальний тиск, серце непокоїть, переслідує нервова напруженість, мучить безсоння — спить, за його словами, всього 2-3 години. Постійно відчуває і дивний холод тіла. Регулярно стаються провали пам’яті. Буває, прочитає щось у газеті, а вже через годину-дві повністю забуде зміст статті. На вид 45-річний Василь Степанович ніби й нічого — жилавий чоловік, можна подумати, що здоровий моцак, але зараз змушений бідкатися на постійну страшенну фізичну слабість.

 

— Колись мені ніхто не міг пережати руки, — сумно згадуючи життя до громової події, порівнює його з теперішнім самопочуттям. Вгадуються його очевидні тривожні почуття полону розпачу — хотів би трудитися сповна, але сили вже не ті. Щоправда, вперемішку з лікуваннями, на які витрачаються чималі кошти за шаленої нинішньої дороговизни медикаментів, інвалід третьої групи продовжує працювати у нацпарку, на домашньому ґаздівстві. На його думку, тоді його врятувало те, що був у мокрій сорочці, та й гамували його під дощем. Навіть медична професура в Ужгороді не приховує здивування тим, що йому за такої особливої небезпеки вдалося залишитися в живих. Лікар-невропатолог Міжгірської райлікарні Віктор Наконечний, під меднаглядом якого Субота раз за разом, теж підтверджує феноменальність подібного випадку. Послідовник Гіппократа повідомляє водночас, що подібні пригоди почастішали останніми роками. Як не прикро, але в більшості вони мають трагічні результати. Під час їх агресивного небесного бомбардування помирають не тільки люди, але часто-густо гине худобина на пасовищах, вдобавок палають хати і хліви. Та є інколи й щасливі збіги обставин.

 

Пригадується, приміром, 17-річної давності факт, коли в Синевирі грімниця уразила юну Зореславу Ковбицю. За її підступної атаки дівчинка ледь не з того світу повернулася і нині, слава Богу, здраствує. Або приклад, який стався з ветераном війни Іваном Стецем з сусідньої Синевирської Поляни, коли на нього, перебуваючи біля зимівки в лісовому урочищі Розтока, теж здійснила замах блискавка. Як зло жахнула шарова куля з неба, дід кілька годин безтямно пролежав у безлюдному місці, а відтак самотужки понад десяток кілометрів добрався до домівки. Знімаючи кардіограму незвичному пацієнту, люди в білих халатах були в непорозумінні, бо вона вказувала ефект пульсу… двох сердець. Після цього природного поранення Іван Андрійович, який мав до всього в тілі і осколок снаряду з часів війни, прожив ще три роки.

 

За таких драм дійсно стаються й чудеса. Їх дослідники, зокрема, серйозно стверджують, що окремим після смертельного тарану блискавиць не лише вдається вижити, але й згодом стати ясновидцем. На все, як звикли у народі казати, воля Божа.