Новий рік починається як рік політичних парадоксів. О.Лукашенко перетворюється на білоруського націоналіста. Хто би міг передбачити таке ще кілька місяців тому? Але всупереч усім високим принципам буття таки визначає свідомість. Між Білоруссю і Росією спалахнули гострі конфлікти – спершу приводу газових поставок, потім – з приводу нафтових.
Новий рік починається як рік політичних парадоксів. О.Лукашенко перетворюється на білоруського націоналіста. Хто би міг передбачити таке ще кілька місяців тому? Але всупереч усім високим принципам буття таки визначає свідомість. Між Білоруссю і Росією спалахнули гострі конфлікти – спершу приводу газових поставок, потім – з приводу нафтових. Конфлікт розвивається за сценарієм родинної сварки – із голосінням кудись убік, биттям тарілок, викиданням сміття назовні, перетрушуванням брудної білизни, втягуванням у сварку найближчих знайомих (у даному випадку – Польщі, Німеччини, у перспективі – Франції). Світ піджав вушка, учергове переконуючись, що Східна Європа є джерелом нестабільності. Головний її експортний продукт – не енергоносії, не зброя, не ліс, а конфлікти. Останні відпускаються практично безкоштовно, у будь-якому асортименті, ще й примусово – їжте аж повилазьте!
О.Лукашенко в шоці. Уся його багаторічна стратегія будувалася на не зовсім еквівалентному обміні: ми вам – клятви у любові і вірності, ви нам – дешеві енергоносії. На цьому ґрунтувалося білоруське соціальне диво з відносно високим рівнем життя. За Б.Єльцина і відносно ще сильного Г.Зюганова це було можливо. За прагматичного В.Путіна це стає усе проблемнішим. Зовнішньоекономічна діяльність Росії явно здійснюється за принципом “Бий своїх, аби чужі боялися”. Оскільки стосунки Росії з Заходом стають усе напруженішими, Росія потребує усе більше коштів на новий виток протистояння. Тепер їй потрібні не так геостратегічні партнери, як додаткові ресурси для модернізації усього свого військово-промислового комплексу – перш за все а рахунок найближчих сусідів.
Майже тисячу років тому князь Ігор Старий отак же, готуючись до нових зовнішніх війн, збільшив данину з підкорених племен. Це, правда, коштувало йому життя, але традиція міцно закріпилася в нашій історії, успадкувалася від київських князів московськими царями. Уся багатовікова історія взаємин Кремля з його сателітами була хвильовим процесом, розвивалася за синусоїдою, коли періоди якоїсь п’яної любові (“Ти мене поважаєш?”) змінювалися ще більш хмільною ненавистю. У козацькі часи одні і ті ж гетьмани то плазували перед царями, то підіймали проти них повстання. Білорусь у ті часи ще не була суб’єктом історії. Тепер мусить ставати таким. Українська комуністична еліта була примушена до самостійної гри Чорнобильскою аварією. Білоруська посткомуністична еліта підштовхується до того ж через нафто-газову війну.
Усяка війна розвивається за своїми законами і практично не піддається прогнозуванню, роль випадковостей у ній просто домінуюча, як геніально показав Лев Толстой. Будь-які плани врешті-решт перетворюються на свою протилежність. З білоруського боку поки спостерігаємо більше істерії, ніж продуманої стратегії, хоча хто знає, що там відбувається під килимом! До нас долітають переважно лайки. “Ми знали, чого чекати від ворогів, — каже бацька, — тепер знаємо, чого чекати від друзів”. Можна було би додати, що з такими друзями і ворогів не треба, але у великій політиці немає ані вічних друзів, ані вічних ворогів – лишень вічні інтереси. Кремль надто певен: Лукашенко є настільки одіозною фігурою для Заходу, що ніяке потепління там неможливе. Подібний імідж довго і систематично створювався російськими медіа і спецслужбами, а він сам цьому недалекоглядно підігрував. Тепер розсьорбує наслідки своєї одновекторної політики.
Шкода, що українська дипломатія навряд чи зможе вдало зіграти на конфліктові між двома нашими найбільшими сусідами. Перспективи тут відкриваються досить спокусливі. Але підвішений стан Б.Тарасюка, проросійськи налаштована більшість у парламенті, брак чіткої концепції зовнішньої політики, енергетична залежність України від Росії практично унеможливлюють маневр. Це на початку дев’яностих активно обговорювалися перспективи Балто-Чорноморської гео-економічної співдружності. Через випадання з тієї конструкції Білорусі проект не реалізувався. Зараз ілюзія такого утворення виникає знову, але схоже, що тільки ілюзія. Рік починається парадоксами.
Сергій ФЕДАКА
"Старий Замок "Паланок"
