...і сказали, що ще один раз за нею ніхто не буде приїздити.
Белінська (Куликовська) Антоніна Вікентіївна народилася 20 квітня 1929 року (за відновленими документами, а фактично у 1927 році) у с. Круте Троянівського району Житомирської області.
Антоніна Вікентіївна Белінська (Куликовська) походила із заможної селянської родини, в якій виховувалося п’ятеро дітей: троє дівчат і двоє хлопців.
1932-1933 роки були дуже жахливими для їхнього села та родини. Село було не дуже велике, приблизно 100 дворів. Родина Куликовських мала власний город біля хати і це певною мірою допомагало їм. Але бригади, які ходили по селу, все забирали. Навіть під вікнами хат по вечорам підслуховували, що люди говорять, а потім вивозили їх у невідомому напрямку.
«Ми лежали всі опухлі. Абсолютно нічого було їсти. Зовсім знесилена я ходила у поле збирати гнилу картоплю, по болоту, снігу, а коли приходила до хати, з босих ніг текла кров», — згадує Антоніна Вікентіївна. Від голоду померла Її тітка Віценя та бабуся. У кожній хаті помирали люди. — Ще живих людей кидали до мертвих. А коли одна жінка просилася, що вона ще жива, то її дуже грубо вилаяли, і сказали, що ще один раз за нею ніхто не буде приїздити. На щастя, вона і після таких страхіть вижила, — мовила старенька.
У другій половині 30-х років разом з 18 односельчанами, репресували батька пані Антоніни, Вікентія Шимоновича (за те, що з газети «Радянський шлях» зробив собі самокрутку). Його вислали на Північ. Там він і помер. Де саме, — і зараз не знають.
У роки Великої Вітчизняної війни їхнє село було повністю спалене фашистами, тоді і пропали документи про народження Антоніни Вікентіївни.
Мовою документів та матеріалів
Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про надпланові хлібозаготівлі
11 січня 1932 р.
1. Обязать нац. ЦК, крайкомы и обкомы по выполнении установленного для области (края, республики) годового плана хлебозаготовок продолжать заготовки сверх плана.
2. Разрешить Наркомснабу оставлять в распоряжении облкрайисполкомов для использования на местные нужды 40% из количества хлеба, заготовленного сверх годового плана.
3. Весь хлеб, заготовленный сверх годового плана, за исключением 40%-го отчисления, зачислять в централизованные ресурсы. [3, с. 40].
Лист робітника-вантажника С. Торгала до Г. Петровського про голодування на Одещині
10 січня 1932 р.
Голові Центрального виконавчого комітету України червоного партизана Торгала С. І.
ОПИС ЖИТТЯ
1917, 18, 19 та 1920 роки для України були історичними роками… Що потрібно було для того, щоб взяти в руки робітничо-селянську владу над гнилим трухлявим ладом буржуазії? Для того необхідна була завзята боротьба і партизанські загони в тилу буржуазії. 1917, 18, 19 та 1920 роки — нечуваний голод, холод і різні хвороби убивали партизанщину, але, не дивлячись ні на віщо, борючись за краще майбутнє, все було переборено, і влада робітників та селян опанувала над буржуазією.
Но таке опанування явилось і на голову тих, хто боровся, не щадив свого життя за сучасну владу. Находясь начеку за владу робітників і селян [у 1930 та 1931 рр.], радвладою проведено в закон заклик про знищення «кулака як класа» під безпосереднім активом бідняка і допомогою червоних партизан і виконано. Що приходиться одержати червоному партизану на сьогоднішній день за його послуги — тільки голод. Не буду далі проводити балаканину, але короткий зміст цьому і далі даю приклад.
1. Приймаючи участь у хлібозаготівлях, мобкоштах, розповсюдженні облігацій й т. п., й т. д., і нарешті лишились змоги одержати насущого фунта хліба, довести своє молоде сімейство [, аби] по декілька тижнів не їсти і не бачити хліба перед собою, бути голодним. До школи йде [дитина-] хліба просе, додому прийде — хліба; куди не підеш за хлібом, відповідь одержиш: «Хліба нема, план не виконаний, шукай собі».
Таку відповідь за кордоном одержують робітники і селяни від буржуазії і фабрикантів. Але ж, борючись за радвладу, борючись за хліб, за волю, борючись за виховання дітей у здоровім дусі і здатними до життя, — цього не видно. Діти голодні, хворіють, сам скалічений за радянську владу, [що] призведе до страти свого життя. Працюєш на добу 12-15 год. по відвантаженню зернозбіжжя «Автосоюзтранса» — теж голодний, жить неможливо. За кордоном буржуазна влада держе робітників та селян в голоді, а нам в нашій країні при радянській владі теж приходиться бути голодним і умирать з голоду. А чому ж голод не всім і чому ми не всі рідні сини України? За що бились? За хліб, за волю. А що одержали? Голод і смерть. Всі піклування про хліб в районовій місцевій владі — «глас вопіющего».
Приходиться за допомогою звернутися до тебе, т. Петровський, і прохати — дай хліба. Не допусти загинути сім’ї червоного партизана і самому червоному партизану. Чекаю відповіді.
Адреса: м. Бобринець того ж району, «Союзтранс», Торгало С. І. 10. І. 1932 р.
[ 3, с. 39-40].
* Лист розглядався Бобринецькою районною КК-РСІ. У відповіді ВУЦВК визнавалася достовірність фактів про масове голодування населення, в т. ч. й червоних партизан.
